В Ужгороді День угорської культури відзначили оперетою

Історія Дня угорської культури бере свій початок з 1989 року, відсилаючи нас до знаменної події 1823-го – завершення Ференцом Келчеї роботи над текстом угорського гімну. Цьогоріч головний захід Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) традиційно об’єднав громаду Ужгорода у стінах Закарпатського обласного академічного театру ляльок «Бавка».

Серед запрошених гостей були депутатка Європарламенту Вікторія Ференц, консулка Угорщини в Ужгороді Андрея Фюлеп, заступник голови ТУКЗ-КМКС, депутат обласної ради Ґейзо Ґулачі, голова Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС, депутатка облради Лівія Балог, в. о. директора Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін, директор телеканалу «ТВ21 Унгвар» Золтан Кулін. Після представлення гостей присутні заслухали й заспівали Державний, а затим національний гімни.

Першою виступила депутатка Європарламенту закарпатського походження Вікторія Ференц. Вона звернулася до краян зі щирою радістю та дещо зворушено. За її словами, угорська культура – це невидимий, але непохитний зв’язок, що об’єднує угорців, де б вони не жили, це прихисток у ці непевні часи, безпечна точка, до якої ми можемо повернутися, це багате джерело, з якого можемо черпати сили.

– Угорська культура є неоціненним спадком, який залишили нам предки. Вона живе в наших думках, у вазі сказаних слів, у ритмі танцювальних кроків, у блиску дитячих очей. Ця спадщина – нерозривний місток, що єднає минуле, сьогодення та майбутнє. Нині ми вшановуємо не лише день завершення Ференцом Келчеї роботи над текстом нашої національної молитви, але й історичне рішення про внесення цього вірша до Конституції як офіційного гімну угорської нації. Символічно, що ми сприймаємо цей твір не просто як державний символ, а як звернення до Всевишнього. Коли лунає гімн, ми просимо Божого благословення на наше життя, сили гідно дивитися в очі минулому, витривалості в подоланні викликів сьогодення та надії на майбутнє. Нам, угорцям Закарпаття, ця молитва допомагає нести тягар війни, невизначеність повсякденного життя та позбавлення прав, яке ми пережили. Закарпаття завжди було прикладом мирного співіснування. Ми повинні зберігати цю спадщину та піклуватися про неї. Ми, закарпатські угорці, завжди працювали над тим, щоб наш регіон процвітав, був безпечним домом для кожного.

Під час заходу зазначалося, що вірш Келчеї офіційно є національним гімном з 1989-го, проте цей рік став для угорців поворотним і в інших аспектах, адже саме тоді була заснована найсильніша правозахисна організація угорців Закарпаття – ТУКЗ-КМКС. З моменту свого створення Товариство займається політичним та культурним захистом закарпатської угорської громади, збереженням її традицій та рідної мови на батьківщині. Цей захист, який є реальним та незамінним і сьогодні, був би неможливий без послідовної підтримки Угорщини.

Консулка Угорщини в Ужгороді Едіна Альбертне Шімон під час свого виступу, зазначила, що це день, коли угорці можуть з гордістю згадати те, що відрізняє їх від інших народів, – угорську культуру.

– Культура – це те, що водночас виокремлює нас і робить єдиними не лише в Угорщині, а й усьому світі. Вона є тим живим нервом, який пов’язує минуле, сьогодення та майбутнє. Для того щоб і через десятиліття ми мали змогу відзначати цей день тут, перед нами стоять важливі спільні завдання. І відповідальність за їх виконання несе не лише Угорщина, а й наші брати та сестри, які через буревії історії опинилися за межами батьківщини. Нам не потрібно здійснювати якихось надзвичайних подвигів заради культури. Наша місія залишається незмінною, такою ж, як і в попередніх поколінь: дбайливо передавати те, що ми отримали у спадок, у родині, у школі, у громаді, – наголосила дипломатка.

Від імені ТУКЗ-КМКС виступила Лівія Балог.

– 22 січня 1823 року Ференц Келчеї завершив роботу над текстом, який залишається актуальним уже понад два століття. Ці рядки, що стали національним гімном, живуть у серці кожного угорця, даруючи силу та віру. Вони єднають минуле й сьогодення та вселяють надію на майбутнє. Угорська культура – різноманітна й водночас стала – наповнює наше життя змістом. Це свято об’єднує 15 мільйонів угорців по всьому світу, незалежно від їхніх життєвих обставин. Попри всі відмінності, саме спільна духовна спадщина єднає націю та живить її дух. У бурхливому світі, що невпинно змінюється, саме культурні цінності є нашою опорою та символом стабільності. Наш спільний обов’язок – зберегти їхню силу й чистоту, щоб вони, наче яскравий смолоскип, освітлювали шлях прийдешнім поколінням. Угорська культура – це наше тисячолітнє минуле: тріумфи та гіркота поразок, рідна мова й література, скарби фольклору та образотворчого мистецтва. Це весь той дивосвіт, що творить нашу ідентичність. І найбільше з див полягає в тому, що попри всі історичні випробування, ми, угорці, сьогодні гордо святкуємо цей день тут, в Ужгороді. У бурхливому та постійно мінливому світі, в якому ми живемо, наші культурні цінності уособлюють стабільність, тому відповідальність кожного з нас полягає в тому, щоб забезпечити збереження їхньої сили та світла, щоб вони й надалі були дороговказом для майбутніх поколінь, – наголосила Лівія Балог.

Свій виступ вона завершила проникливими словами Альберта Ваша: «Душа угорського народу не загинула – її лише вкрила важка темна завіса, зіткана зі страждань та непорозумінь. Та якщо одного дня ця завіса впаде і ми знову побачимо в очах одне одного давню чистоту й братерську любов, тоді все, заради чого жили й помирали наші предки, знову відродиться. А доти кожне угорське серце має пробудитися, кожне рідне слово має стати безцінним, а кожна дитина повинна знати, хто вона, звідки прийшла і який шлях має обрати».

Едіна Шін, своєю чергою, поділилася особистими роздумами. Вона зауважила, що цими днями її шлях неодноразово пролягав повз будівлю пошти в Берегові. Кожного разу це мимоволі нагадувало їй про історичний переказ: саме з цього поштового відділення Ференц Келчеї колись відправив рукопис майбутнього гімну до столиці.

– Мене глибоко вразило усвідомлення того, що ми ступаємо по тому самому камінню, бачимо ті самі будівлі, що й наші великі предки. Постаті, знайомі нам лише зі сторінок підручників історії, раптово оживають, стаючи невід’ємною частиною нашого сьогодення. Ми відчуваємо особливу відповідальність: ми – нащадки, які сьогодні мають продовжувати справу попередників. Справу, за яку вони боролися і яка донині живить угорську культуру, а отже, нашу ідентичність і саме життя тут, на Закарпатті, у Карпатському басейні. Погляньмо на епоху, в якій жили наші попередники: попри всі тогочасні виклики, вони самовіддано робили все, що було їм до снаги. Для нас немає красномовнішого прикладу, – наголосила вона, закликавши присутніх наслідувати цей шлях і вболівати за спільну справу у своєму краї. Едіна Шін підкреслила, що сьогодні громада має вагому підтримку. Попри всі труднощі, угорці Закарпаття не переривають понад 30-літню традицію і цьогоріч знову відзначають День культури театральною виставою.

У другій частині заходу закарпатські глядачі мали змогу переглянути оперету «Гюль Баба» у виконанні будапештського театру Sensum Arts (режисер Карой Пеллер). Постановка була реалізована в межах ініціативи «Без кордонів» Програми «Деріне», за підтримки міністерства культури та інновацій Угорщини, у співпраці з Товариством ім. Ракоці, ТУКЗ-КМКС і Закарпатським обласним угорським драматичним театром.

Події постановки розгортаються в Буді часів османського панування. У саду Гюль Баби залізні ґрати захищають розкішні троянди, які турки вважають священними та недоторканними. Так само і донька Гюль Баби, Лейла, перебуває під суворою охороною в стінах гарему. Проте студент Габор разом зі своїм другом Муйко потайки пробираються до розарію. Габор зриває одну квітку, щоб подарувати її коханій Лейлі, хоча знає, що за це йому загрожує смертна кара.

Саме так починається низка заплутаних подій, за розвитком яких глядачі стежили із захопленням. Чудова гра досвідчених майстрів сцени та енергія талановитих молодих артистів допомогли повною мірою розкрити всі грані постановки.

Ця сповнена емоцій вистава шукає відповідь на питання: чи є різниця між мусульманином і християнином, між угорцем і турком, чи існує вона взагалі між людиною та людиною? Твір дає надію, що такої межі немає. Кохання, яке веде глядача крізь усю історію, зрештою перемагає, доводячи: національні, культурні чи релігійні відмінності не можуть стати перешкодою для закоханих сердець.

Зала наповнилася не лише мелодіями оперети, звуками угорської, турецької та циганської музики, а й щирим сміхом і гучними аплодисментами вдячних глядачів.

Вікторія Рего/Rehó Viktória/Kárpátalja hetilap)