У Перечині провели молитву Надії за полоненими та безвісти зниклими воїнами

17 січня на Сонячній алейці гібіскусів, у її особливій частині – просторі пам’яті та надії «Куточку їхньої весни», де висаджують рослини на згадку про наших Героїв, відбулася акція пам’яті та надії, присвячена воїнам Перечинської громади, які зникли безвісти, та тим, хто перебуває в полоні.

Засновниця квіткової локації Любов Крижановська регулярно організовує зустрічі та проводить різні заходи, щоб віддати честь нашим захисникам та вшанувати пам’ять героїв російсько-української війни.

Про перший у новому 2026-му році Любов Юріївна розповіла кореспондентці «КО»: «Завдяки нашим воїнам ми могли відсвяткувати Різдво, поколядувати, зустріти Новий рік, провести свята у сімейному колі та з друзями. За що безмежно вдячні кожному, хто боронить нашу землю від окупантів. Існує повір’я, що у період різдвяно-новорічних свят здійснюються мрії і бажання, навіть найпотаємніші. Ми молимося і просимо Господа Бога, щоб якнайшвидше закінчилася ця клята війна, а наші воїни повернулися додому живими і неушкодженими. Наразі у Перечинській територіальній громаді 23 воїнів мають офіційний статус «безвісти зниклих». Щоб підтримати родини, у «Куточку їхньої весни» з’явився ще куточок «Надії», де висаджено два саджанці на честь безвісти зниклих захисників. Магнолію висадили на честь зниклого безвісти захисника Богдана Янковича, який проживав у нашому мікрорайоні «Яслище» і про якого нема звістки вже рік. Його мама ініціювала висадку цього деревця з надією на повернення. Ми висадили магнолію у день народження Богдана – 23 жовтня торік. Вона також запитала, чи можна висадити великий саджанець на честь 62-х зниклих безвісти 94-го Чопського прикордонного загону. Ми висадили рододендрон і назвали його «Лев» – на честь назви їхнього загону. Нещодавно спілкувалася з мамою одного нашого односельця, і вона сказала, що цих хлопців уже не 62, а понад сто. Дуже сумно казати, що одного із цього списку нещодавно поховали, а кількість безвісти зниклих збільшується».

Зробили та встановили бетонні берці – як символ воїна у дорозі додому. На цій локації майорить синьо-чорний прапор, що символізує зниклих безвісти, які перебувають між небом і землею.

Підтримати акцію прийшли військові, молодь, небайдужі жителі громади, рідні наших захисників, представники органів місцевого самоврядування та депутатського корпусу, а також майор капеланської служби Збройних сил України Олександр Холод, очільник релігійної громади «Дорога життя» Василь Заболотний, місцева поетеса Марія Дутко, яка була ведучою.

Присутні вшанували загиблих Героїв хвилиною мовчання, низько схиливши голови у скорботі, та виконали Державний Гімн України, приклавши праву руку до серця, щоб підкреслити нашу незламність та віру в Україну, за яку стоять наші захисники.

– Ми прийшли, щоб засвідчити нашу непохитну віру: наші захисники не зникли, вони – в дорозі. Вони залишили порожні крісла, але наповнили наші серця незламною надією, – зауважила ведуча.

Настоятель Свято-Покровської церкви ПЦУ отець Андрій провів спільну молитву – за тих, хто чекає, і за тих, на кого чекають. Молитва єдності, надії та віри. Молитва за тих, кого чекають. За тих, за кого серце болить щодня. Молимось і надалі. Бо кожен зниклий – це чиясь дитина: син чи донька. Кожен полонений – це материнська надія на повернення.

Було запалено білі свічки надії біля скульптури у вигляді військових берців – символу очікування, дороги додому і віри, що кроки наших захисників твердо ступатимуть рідною землею.

Завершилася акція запаленням синьо-чорних димових шашок. «Ці фаєри – не просто світло. Синій та чорний кольори сьогодні стають символом кожного, хто чекає. Це символ родин зниклих безвісти та військовополонених. Чорний – як глибина нашого болю та невідомості, крізь яку ми проходимо щодня. Синій – як колір вірності, надії та чистого неба, яке обов’язково зустріне наших воїнів вдома. Нехай цей дим і полум’я стануть нашим маніфестом: ми не забули, ми боремося, ми кличемо їх додому всім серцем», – наголосила Марія Дутко.

Відтак біля альтанки алеї учасники заходу зігрівалися гарячим чаєм з гібіскусу та печивом. Частування відбулося завдяки мамі зниклого безвісти воїна Любові Федюк зі Львова.

Такі акції надзвичайно важливі: вони згуртовують, не дають опустити руки, дають надію, яка тримає. Наша спільна підтримка воїнів та їхніх родин, а також молитва не повинні припинятися ані на мить.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора