Спільна пам'ять, спільна відповідальність: у Берегові відбулася міжнародна конференція дослідників ГУЛАГу

Доля закарпатських жертв сталінських репресій, дослідження історій тих, хто потрапив у радянський полон, та відповідальність за спільні дослідження були у фокусі Міжнародного форуму дослідників ГУЛАГу-ГУПВІ, який відбувся 21 листопада в Берегові, у стінах Європейсько-угорського дому. На заході, організованому Свалявським меморіальним парком, Закарпатським угорським культурним інститутом та кафедрою історії Угорщини та європейської інтеграції Ужгородського національного університету, науковці обговорили результати нових досліджень, нещодавні відкриття та підходи до політики пам’яті.

Захід розпочався з відкриття художньої виставки «Резонанси, роздуми, відображення 2014–2025». Роботи київського художника Арпада Іштвана Мадяра та його учениць – Ольги Мадяр та Олени Ковалевської – представили відбитки воєнних років, нашарування цивільного досвіду. За планами, виставку надалі представлять і в інших населених пунктах краю.

Від імені історичних церков присутніх привітали пастор реформатської церкви Вінце Почаї та настоятель греко-католицької парафії Іштван Мароші. У своїй проповіді вони звернули увагу на важливість душевного миру, який, мабуть, ще ніколи не був так потрібен людям, як сьогодні.

На офіційному відкритті зустрічі керівник Свалявського меморіального парку Михайло Товт нагадав, що комплекс – не просто цвинтар, а символічне місце, де «центр колишніх страждань» стає видимим і для сучасного покоління. Він наголосив, що найважливіше завдання парку – документування та ідентифікація жертв за іменами. Михайло Товт повідомив, що цього року буде відкрито ще 12 нових меморіальних плит із 380 нещодавно ідентифікованими іменами. «Дуже важливо, щоб ми не просто говорили про тисячі, десятки тисяч, а щоб могли називати імена», – підкреслив він.

Завідувач кафедри історії Угорщини та європейської інтеграції українсько-угорського навчально-наукового інституту УжНУ Ласло Зубанич звернув увагу, що існують лякаючі паралелі між сьогоднішнім воєнним досвідом та сталінськими репресіями 1944–1945 років. Закриті кордони, брак інформації, постійні відключення електроенергії та щоденна невизначеність викликають той самий емоційний тягар, що й 80 років тому. За його словами, страхи, травми та невисловлені тягарі, накопичені в людях, так само з’являються і сьогодні, і їх психологічне дослідження може бути важливим завданням для майбутніх досліджень.

«Водночас історія також показує, що угорська громада на Закарпатті була і досі здатна організуватися для виживання», – наголосив Зубанич. За його словами, через відсутність чоловіків більша відповідальність лягає на сім’ї та сільські громади, а угорські жінки Закарпаття тримають громаду разом і рухають її вперед. Саме на них тримаються усі сфери повсякденного життя – чи то сім’ї, чи робота – і сьогодні вони відіграють вирішальну роль у збереженні громади.

«Це національна справа, послуга суспільству, що ми виконуємо… Родичі нарешті можуть відстежити, де були ув’язнені їхні близькі, коли вони померли чи повернулися додому», – зазначив секретар Свалявського меморіального парку Дьордь Дупко. Він нагадав, що конференція організовується з 1989 року – згідно з обітницями, даними колишнім в’язням, котрі вижили. Він згадав, хоча минулого року відзначалося 80-річчя депортацій із Закарпаття, дослідницька робота все ще триває, оскільки історія приблизно 40 тисяч угорців, німців та представників інших національностей із Закарпаття, які потрапили до радянського полону, ще не до кінця вивчена.

В останні роки дослідження отримали новий поштовх завдяки придбанню Угорщиною майже 700 тисяч карток радянських військовополонених. Завдяки їх обробці було встановлено понад 1500 нових імен, які незабаром викарбувані на плитах Свалявського меморіального парку.

Протягом дня дослідники із Закарпаття, Угорщини та інших країн представили останні результати своєї роботи. Доцентка історії Закарпатського угорського університету ім. Ференца Ракоці ІІ Єлизавета Молнар розповіла, що виш звертає особливу увагу на висвітлення наслідків радянського вторгнення 1944 року. Їхня мета – надати студентам якомога повніше уявлення про специфіку радянізації Східної та Центральної Європи.

Професорка історії Закарпатського угорського університету ім. Ференца Ракоці ІІ Наталія Вароді проаналізувала джерела періоду Карпатської України (1944–1946), вказавши на те, як ця коротка епоха проклала шлях для запровадження системи радянського зразка.

Гість зі Словаччини, заступник голови Словацько-угорського соціально-культурного товариства «Csemadok» Ласло Кьотелеш підсумував поточну ситуацію щодо угорської політики пам’яті в Словаччині. «Для нас це нагадування про спільну долю… Свалявський меморіальний парк – один із найбільших спільних кладовищ угорців словацької Верховини», – сказав він, розмірковуючи над тим, що доля угорців словацької Верховини та Закарпаття нерозривно пов’язана, оскільки депортації розпочалися в один день і за однаковою методологією радянського командування в обох регіонах. Він окремо згадав село Мали Гореш, звідки було депортовано приблизно 150 чоловіків, 102 з яких не повернулися.

Павло Гриц, директор Кошицького музею жертв комунізму, представив роботу закладу щодо збору фактів і виставкової політики. Музей, заснований у 2021 році, має на меті розкриття злочинів комуністичного режиму, з особливим акцентом на документуванні депортацій 1944–1945 років.

Насамкінець учасники конференції вийшли у внутрішній двір Європейсько-угорського дому, де вшанували пам’ять жертв тихою церемонією покладання вінків. Потім відвідали відреставрований пам’ятник жертвам сталінських репресій у Берегові, де поклали вінки на згадку про всіх, кого сталінські репресії назавжди забрали з родин.

KV/Kárpátalja hetilap