Тепер тут проживає 240 чоловік у 44 хатах, з них у 12 – українці, а в інших – волохи. Підпорядковується село Тур’є-Бистрянській сільраді. Її голова Василь Шкріба під час розмови з кореспондентом «Карпатського об’єктива» зізнався, що зазвичай з циганами важко знайти спільну мову, але йому вдалося порозумітися з представниками волоської нацменшини.
– Волохи не люблять, коли їх називають циганами, чи навіть ромами. До цієї нацменшини орган місцевого самоврядування ставиться доброзичливо, з порозумінням. Якихось особливих клопотів у нас з ними нема. Раніше вони скидували сміття в річку. Це додавало нам проблем, бо забруднювалося довкілля. Тепер регулярно складують сміття в пакети, їх щовівторка вивозить машина. За ці послуги жителі сплачують, – розповідає Василь Миколайович і додає, що останніми роками волохи змінилися – стали кращими, діти відвідують школу.
– З дітьми та батьками проводилася відповідна роз’яснювальна робота, – говорить Шкріба. – Важливим є і те, що волохи мають свою релігійну общину, на молитовні заходи їздять до Порошкова. Моя дружина працює вчителем Тур’є-Бистрянської школи. Вона каже, що чимала частина волохів здатна опанувати навчальну програму, є і такі, що вчаться на «ударно». Звичайно, є і проблемні школярі. Зі Свалявки у нас навчається майже 50 учнів, їх привозить і відвозить додому шкільний автобус.
Волохи живуть за рахунок соціальних виплат, так званих дитячих грошей, за виручені кошти від зібраних у довколишніх лісах суниць, малин, ожин, яфин, грибів. Їздять також на сезонні роботи в Тернопільську, Хмельницьку, Рівненську області та збирають металобрухт.
Тетяна Грицищук
Фото з мережі