«Для побратимів на передову»: мукачівець Володимир Бряник організував власне виробництво буржуйок

Бути корисним можна не тільки в зоні бойових дій, але й у тилу. З цією думкою потроху звикається ветеран бойових дій Володимир Бряник з Мукачева, який після важкого поранення змушений був повернутися додому на Закарпаття.

Як зізнався чоловік в інтерв’ю для «Карпатського об’єктива», думками він досі зі своїми побратимами. Поки вони на передовій, він тут майструє для них у своєму гаражі обігрівальні печі. Докладає чимало зусиль, аби якомога швидше наблизити нас до перемоги.

– Володимире, чому ви зайнялися виробництвом саме буржуйок?

– Ви знаєте, я там побував і, напевно, як ніхто розумію, що хлопцям потрібно. Це – тепло. На порозі зима, та й зараз там досить холодно. Дуже складно воювати, коли зуб на зуб не попадає. Тому буржуйки – це чи не єдиний варіант зігрітися. Я дуже люблю Україну, а ще більше своїх побратимів, тому сидіти без діла навіть не думав, вирішив виготовляти такі печі. Стартовий капітал забезпечив сам, тобто на заощаджені гроші купив метал, а далі вже підключилися волонтери, і нам вдалося відправити на передову перші буржуйки.

– Скільки часу та грошей іде на виготовлення однієї печі?

– Одну піч конструюємо приблизно за день-два. Оскільки ми почали нещодавно, то на передову поїхали поки що перші п’ять буржуйок. Але ми в процесі, на задонатені гроші закуповуємо матеріал і продовжуємо виготовляти. Собівартість однієї варіюється в межах 4–5 тисяч. Дорогий сам матеріал. Та ми не економимо, а робимо якнайкраще, дотримуючись важливих технічних принципів. Секрет виготовлення хорошої печі полягає в правильному співвідношенні діаметра та об’єму топки, а також у коректно встановленому димоході. Важливо не допустити задимлення, наприклад, бліндажу. Над виготовленням буржуйок працює команда майстрів, кожен виконує своє завдання: хтось зварює, хтось ріже метал, виготовляє деталі. Коли ми тільки почали їх майструвати, я розумів відразу, що акцентуватиму увагу на місткості самої печі. Важливо, аби туди можна було покласти багато дров. Бо постійно виходячи за ними на вулицю, військові частіше наражатимуть себе на небезпеку. Та й добре, коли ввечері закинув дрова і до ранку можна грітися. А ще на таких печах можна щось приготувати, наприклад, спекти картоплю.

– Ви робите буржуйки з металу, для цього потрібен досвід зварювальних робіт. Де ви його набули?

– Насправді я всього навчився сам. Оскільки ріс у бідній родині, то вже з дитинства знав, що буду багато працювати, аби жити в достатку. Ніколи не боявся жодної робити. Завдяки цьому, напевно, мені вдалося відкрити свій бізнес за кордоном, який я згодом залишив і поїхав на війну. Паралельно вчився працювати з різними приладами, у тому числі зі зварювальним апаратом.

– З початком війни ви повернулися з-за кордону?

– Так, я завжди мріяв працювати в Україні й бути корисним тут, але доля розпорядилася інакше. Заробити за кордоном було легше, тому я виїхав. Заснував свою невеличку будівельну фірму, та як тільки почалася війна, вирішив повернутися. 26 лютого вже був на Закарпатті. Залишив бізнес на друга, а сам пішов у добровольці. І зовсім не шкодую про своє рішення. Бо інакше я не міг. Це мій обов’язок!

– Знаю, що, крім військової служби, ваша сім’я багато допомагала і переселенцям.

– Чимало родичів моїх побратимів потребували допомоги і прихистку. Тому весь час, поки я був там, тут переселенців приймала моя родина. Навіть уже не згадаю, скільком людям вдалося допомогти з житлом та харчами. Це була й залишається наша спільна біда, впоратися з якою ми можемо, тільки об’єднавшись. Багато хто вже побачив, що наша сила саме у згуртованості. І незважаючи на те, що війна триває вже пів року, люди не втомлюються жертвувати кошти на допомогу ЗСУ. У випадку з буржуйками я вже маю потрібну суму, аби продовжувати працювати над наступною партією. Ще 10–12 пічок скоро знову поїдуть на передову. Хочу зазначити, що до збору коштів дуже активно долучилися «Волонтери Закарпаття». Тільки з одного ярмарку їм вдалося отримати 15 тисяч гривень, які вони передали саме на виробництво буржуйок. Не можу не сказати про окремих благодійників, а також волонтера, який відразу визвався доставити наші печі військовим. Усім за це велика вдячність!

– Є якась конкретна кількість буржуйок, які потрібно виготовити?

– Про конкретну кількість поки що не йдеться. Необхідність у них насправді тільки зростатиме. Я, у свою чергу, буду робити стільки, на скільки в мене вистачить сил. Усіх небайдужих також закликаю підтримати наших захисників, подумати про їхнє здоров’я, адже вони стоять там за наш мир та спокій. І це найменше, що ми можемо для них зробити!

Ірина ГРАБКО