Кожна людина хоче, щоб її життя проходило, наче історія хорошої казки, мріє, щоб умови життя були найкращими та найсприятливішими.
Попри те, що українці – доволі терпляча нація, виїзд за кордон у пошуках кращої долі не є для них дивиною. Тим паче на Закарпатті. Адже нашим краянам пощастило з тим, що область межує з чотирма країнами. Саме тут виїзд у Чехію чи Польщу на заробітки є одним із найпоширеніших способів заробити чималі гроші за короткий проміжок часу. Це і близько, і безпечно, і роками перевірено.
З огляду на нестабільну ситуацію в країні еміграція українців – доволі поширене явище, яке з часом, на жаль, лише зростає. Проте якщо одні їдуть у сусідні країни, то інших такий вихід не задовольняє, і вони намагаються розшити свої горизонти.
Героїня нашої історії – Олена, яка проживає з чоловіком у Канаді вже другий рік, ба більше, нещодавно стала молодою мамою.
“Ніколи не мріяла жити за кордоном і навіть не думала про те, що коли-небудь виїду з України. Вирішила переселитися сюди, бо це була мрія мого чоловіка. Тож після весілля я попрямувала за ним.
У Канаді дуже хороше, лояльне та позитивне ставлення до всіх національностей, українців у тому числі. До того ж багато канадців мають українське коріння, тут чимало українських розважальних центрів, шкіл, садочків.
Роботу в принципі теж знайти не важко, той, хто хоче працювати, матиме її. Канада – одна з найбільш економічно й політично стабільних країн у світі. Тут не лише на папері працюють усі закони, є можливість реалізовуватися і насолоджуватися життям на повну.
Зізнаюся, що перших півроку мені дуже хотілося додому, незважаючи на те, що в цій країні справді класно. Однак для іммігрантів перший час адаптації доволі складний, бо потрібно влитися в тутешнє життя. Тепер я абсолютно не маю бажання й не планую повертатися в Україну, навпаки, хотіла б забрати сюди і рідних.
До речі, на початках адаптуватися нам допомагали на той час чужі люди, котрі сьогодні є нашими хорошими друзями.
При переїзді в Канаду з нами трапився один цікавий випадок, який мені запам’ятався найбільше, хоча кумедні ситуації бувають і на роботі. Отже, метро по-англійськи називається «subway». Як тільки ми приїхали і ще не знали місто, то сіли в автобус і їдемо, читаючи вивіски, де б нам вийти. І тут мій чоловік каже: «Дивися, там, певно, є метро, бо написано «Subway». Ми вийшли з автобуса, заходимо туди, а там бургери продають. Натомість я давай питати, як спуститися в підземку і все таке, а як з’ясувалося, то не метро, а щось подібне до McDonald’s. Теж мені, виявили фантазію в назві. Але вийшло доволі кумедно.
Звичаї цієї країни описати складно, чогось корінного канадського тут практично немає, усе дуже схоже з Америкою та її традиціями.
Щодо документів, які ми готували для переїзду, то зробити їх складно, до того ж це тривалий процес. Варто враховувати, що 50% населення тут – іммігранти, у зв’язку з цим програми на виїзд наразі дуже обмежують та ускладнюють.
Клімат у Канаді схожий на український, лише зими набагато холодніші. Природних катаклізмів, чи то примх природи, як таких немає. Бувають тільки сильні снігопади й не менш сильні морози. Люди легко їх переносять, рятуючись якісним лижним одягом і гарячою кавою.
Насправді тут дуже гарно і є величезна кількість місць, які варто побачити. Ми були лише на Ніагарі, їздили в гори на кемпінги, недалеко від Торонто, де власне і проживаємо. До речі, Торонто теж надзвичайно гарне.
Попри те, що Канада дуже далеко від України, тут є багато місць, які нагадують мені дім, от тільки дороги кращі.” (Усміхається).
Іванна БОНДАРУК