У Олени Балог на писанках оживають квіти

Великдень на Закарпатті неможливо уявити без писанок – маленьких витворів мистецтва, у яких переплітаються пам’ять роду, віра і краса. У кожному орнаменті – давні символи, у кожній барві – настрій свята. І хоч сьогодні великодні яйця легко купити, справжня писанка народжується лише тоді, коли до неї торкаються рука майстра і душа людини.

Для Олени Балог із Копашнева, котра нині мешкає у Часлівцях на Ужгородщині, писанкарство – не просто ремесло. Це частина життя, яка проросла ще з дитинства і з роками перетворилася на справжнє мистецтво. Вона й сьогодні бере до рук яйце лише тоді, коли на серці спокій і в домі лад – так, як вчили її колись у дитинстві рідні. Більше про свої захоплення умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Писанка з дитячих спогадів

Традиція розмальовувати яйця прийшла до пані Олени ще з рідної домівки. Вона згадує, як у дитинстві Великдень починався задовго до свята – з прибирання, білення хати й особливої атмосфери очікування. «У нас був такий звичай: до Страсної п’ятниці вдома мало бути все чисто, – розповідає «Карпатському об’єктиву» жінка. – Ми йшли до церкви, а після плащаниці поверталися додому, і мамка варила горнець яєць. Тоді всі разом сідали їх розмальовувати. Мама малювала, як давно жінки малювали: і грабельки, і сосенки, квіти, а я тільки вчилася». Перші спроби були далекими від досконалості. Умілиця усміхається, пригадуючи свою першу писанку з «вухатою ромашкою», яку намалювала ще маленькою. «Я дуже старалася, але мене вдома висміяли – казали, що ромашка вийшла крива, вухата, – згадує жінка. – Тоді я образилася і взагалі перестала малювати». Та доля підготувала для неї іншу дорогу. Згодом Олену підтримав родич – художник Василь Хланта, який розписував церкви, навіть розмальовував святиню на Голгофі. «Він сказав мені просту річ: у природі не буває ідеальної симетрії, у квітів пелюстки різні. І саме це – їхня краса. Тоді я зрозуміла, що не треба боятися недосконалості. Це мене дуже надихнуло», – згадує майстриня.

Відтоді писанка для неї стала не просто святковим атрибутом, а способом передати світ, який вона бачить – із квітами, теплом і спогадами. Особливе місце у її роботах займають саме квіткові мотиви – ті, які колись малювали жінки у її рідному селі. «Я завжди намагаюся відтворити ті узори, які пам’ятаю з дитинства, – зізнається пані Олена. – У нас були жінки, до яких люди спеціально приходили купувати мальованки. Бо їх не тільки в кошик клали, а ще й дарували хрещеникам. У нас кажуть, що маточка має подарувати писанки своїм фінтам». Ця традиція для неї – не просто слова. Вона пам’ятає, як сама дуже чекала на ці розмальовані яйця в дитинстві і як отримала писанку від своєї маточки Марії на власне весілля. «То було щось особливе… Такі речі не забуваються», – тихо додає закарпатка.

Мистецтво, народжене терпінням

Із роками захоплення переросло у справжню майстерність. Сьогодні Олена Балог працює у різних техніках: від класичного розпису до складного різьблення по шкаралупі. «Я люблю експериментувати, – переконує вона. – І соломою обклеювала яйця, і зерном, і варила у лушпинні, і тушшю розписувала. Але завжди повертаюся до свого – до квітів». Особливо вражають її різьблені роботи. Майстриня створює їх із видутих гусячих, качиних і навіть страусиних яєць, використовуючи тонкі алмазні свердла. «Це дуже кропітка робота, – пояснює умілиця. – Треба мати терпіння і спокій. Якщо поспішати – нічого не вийде». І саме цей внутрішній стан вона вважає найважливішим у своїй справі. «Я беруся за писанки тільки тоді, коли на душі відчуваю умиротворення. Коли все зроблено по господарству, коли немає метушні. Бо писанка відчуває руки і настрій», – запевняє жінка.

Її роботи давно вийшли за межі рідного краю. Пані Олена представляла свої писанки на виставках в Україні та за кордоном, зокрема в Угорщині, де мала навіть персональну виставку. Часто проводить майстер класи. «Я не думала, що мої роботи можуть так зацікавити людей, – зізнається вона. – Пам’ятаю, як один художник поляк Антоніо, вражений моїми роботами, подарував мені десять флаконів туші різних кольорів. Він надіслав їх поштою. Навіть не сподівалася на такий жест. Просто тому, що йому сподобалися мої писанки. Це було так приємно, аж мені до плачу дійшло…»

Писанка, що єднає світ

З роками писанкарство для Олени Балог стало не лише творчістю, але й способом спілкування зі світом. Її роботи побачили у різних куточках Європи, а сама майстриня неодноразово представляла закарпатські традиції на фестивалях і виставках. «Ми їздимо з нашою спільнотою «Щебетливі дівчата» у різні країни: Угорщину, Сербію, Польщу, Словаччину, – розповідає вона. – Там не тільки демонструємо писанки, але й співаємо, готуємо наші страви, показуємо, як жили і живуть у нас люди, наші традиції». Особливо запам’яталися умілиці фестивалі, де відтворюють давні звичаї. «Потрапили ми на свято жнив. Там усе було по-справжньому: серпами жали пшеницю, чоловік мій косив. Усе відбувалося ніби колись – просто і щиро. Ми навіть виграли головний приз, а потім нас повезли відпочивати у термальні басейни», – усміхається пані Олена. Попри активне творче життя, вона завжди залишалася вірною своїм кореням. За фахом – бібліотекарка, і навіть у часи, коли народні традиції не надто заохочувалися, вона продовжувала розписувати яйця. «Навіть у радянські часи я не кидала цього, – стверджує майстриня. – Були періоди, коли діти вчилися в університеті, і продаж писанок мене дуже виручав. Треба було якось давати раду». Сьогодні її діти вже дорослі, мають свої турботи, але колись активно допомагали матері у підготовці до Великодня. «Раніше ми всі разом сиділи, працювали, – згадує вона. – Тепер у кожного своя дорога, але я знаю, що вони це пам’ятають». Окрім писанок, пані Олена займається і вишивкою, і квітникарством. У її житті завжди є місце для творчості та праці. «Я мала навіть європейський проєкт із вишивки гладдю – навчала дівчат, – додає умілиця. – А вдома маю теплицю, вирощую квіти. Люблю, щоб усе довкола жило і цвіло». Та найбільше вона цінує людей, яких зустріла на своєму шляху. «Мені в житті дуже щастить на добрих людей, – зізнається закарпатка. – І, мабуть, це найбільше багатство». У її голосі звучить вдячність і спокій – той самий стан, з якого народжуються її писанки. «Я реаліст, не нарікаю на життя, – наголошує вона. – Колись дуже тяжко хворіла, перенесла складну операцію. Професор тоді сказав: «Займайтеся тим, що любите». Бог подарував мені ще роки життя – вже п’ятнадцять минуло. І я роблю те, що до душі… Дякую Йому за все». Навіть у подарунках пані Олена залишається вірною своєму покликанню. «Я подарувала своєму лікарю різьблене страусине яйце зі світильником. Хотілося віддячити. Бо в житті головне – бути корисним іншим і не марнувати час».

Загалом у своїй творчості Олена Балог понад усе цінує традиції, які передаються з покоління в покоління і не зникають навіть у найскладніші часи. Її писанки – це не просто мистецтво, а жива пам’ять, у якій збережено тепло дитинства, родинні звичаї і любов до життя.

Аня МАТІ