В етнографічному будинку-музеї села Великі Береги провели традиційне зимове заняття

В етнографічному будинку-музеї Великих Берегів Берегівського району знову ожили давні ремесла, запахла свіжа випічка й залунали щирі дитячі голоси. Розпочався Великий піст – час тиші, роздумів і духовного очищення. Та навіть у цей стриманий період музей не затихає. Навпаки – він наповнюється глибшим змістом, теплом і спільною працею, що єднає покоління.

Цього дня на традиційне зимове заняття завітали учні реформатського ліцею села Великі Береги. Для багатьох із них це була не просто екскурсія, а справжня мандрівка у світ прадавніх умінь і домашніх традицій, які ще зберігають тепло людських рук.

Одним із центральних моментів програми стало плетіння з кукурудзяного листя та ткацтво – ремесла, що століттями супроводжували життя закарпатських родин. У майстерні під керівництвом Андреї Кепіч юні учасники знайомилися з тонкощами обробки кукурудзяного листя. Звичайний на перший погляд матеріал у вправних руках перетворювався на ніжні квіти, ляльки та декоративні прикраси. Дехто розпочав із самого початку, лущив і очищав кукурудзу, відчуваючи під пальцями шурхіт сухого листя. Так крок за кроком учні проходили шлях від сировини до готового виробу, пізнаючи терпіння й уважність, яких потребує кожна ручна робота.

У ткацькій кімнаті, облаштованій в старовинній коморі, панувала особлива атмосфера зосередженості. Дерев’яний верстат тихо поскрипував, коли на ньому народжувалися прості смугасті кухонні рушники. Учні опановували основи ткацтва, вчилися користуватися човником, уважно стежили за переплетенням ниток. Для багатьох це був перший дотик до ремесла, яке колись було невід’ємною частиною кожного дому.

Тим часом у кухні розгорталося справжнє кулінарне диво. Під керівництвом досвідченої кухарки учні готували традиційні шкваркові погачі. Діти розкачували тісто, вирізали круглі пампушки, обережно складали їх на деко. Вони мали змогу побачити й відчути, як працює справжня піч: потримати в руках віничок для вимітання жару, кочергу, лопату для саджання хліба. Розпечена піч швидко наповнила подвір’я неповторним аромат свіжої випічки.

Наприкінці заняття всі зібралися разом для спільної молитви. У цій миті тиші й вдячності відчувалася глибока єдність між молоддю та наставниками, між минулим і сучасністю. А згодом, уже за столом, учасники скуштували гарячі, духмяні шкваркові погачі з чашкою чаю. Просте частування стало символом спільної праці й радості від створеного власними руками.

Цей день у стінах етнографічного будинку став більше, ніж просто заняттям. Він перетворився на живий урок історії, на досвід, який не прочитаєш у підручнику. Через дотик до верстата, через шурхіт кукурудзяного листя, через тепло печі молодь змогла відчути, що традиція – це не минуле, заховане в музеї, а жива нитка, яка з’єднує покоління.

Такі зустрічі дарують надію, що ремесла, молитва, спільна праця й тепло домашньої печі житимуть і надалі у пам’яті громади, у щоденній турботі про власні корені.

Захід відбувся за підтримки програми Шандора Чоорі, а професійним партнером виступило Закарпатське відділення мережі «Будинок традицій».

Наталія ВАРОДІ, фото PCS