Діти без соцмереж: захист чи заборона свободи? Австралійський експеримент і думки закарпатців

З 10 грудня в Австралії почав діяти закон, який уже встиг сколихнути не лише саму країну, а й увесь світ. Вперше на державному рівні дітям до 16 років заборонено мати акаунти в соціальних мережах. Ідеться не просто про обмеження часу користування, а про повну заборону публікувати контент, коментувати та фактично бути активними учасниками цифрового простору. Під дію закону потрапили популярні платформи компанії Meta, зокрема Instagram і Facebook, а також TikTok та YouTube.

Австралійська влада пояснює цей крок прагненням захистити підлітків від надмірного ментального навантаження, цифрових маніпуляцій, тиску алгоритмів і стрімкого зростання залежності від ігор та коротких відео. За словами урядовців, сучасні діти дедалі частіше живуть у паралельній реальності – онлайн, де формується їхня самооцінка, сприйняття світу та уявлення про власну цінність.

Однак радикальне рішення одразу викликало бурхливі дискусії. Чи не стане така заборона ударом по свободі самовираження? Чи справді держава має право втручатися в особисте життя дітей і сімей? І найголовніше – чи можна повторити подібний крок в інших країнах, зокрема в Україні?

Що про це думають краяни? «Карпатський об’єктив» поспілкувався з учителькою, мамою підлітків та психологинею. Їхні думки різні, подекуди суперечливі, але саме в цьому й полягає цінність розмови.

«Діти розучилися чекати і думати»

Валентина Дубляк працює вчителькою в одній із шкіл Мукачева понад 20 років. За цей час вона встигла побачити, як змінювалися не лише програми й підручники, але й самі діти.

«Якщо чесно, новина з Австралії мене не здивувала, – каже «Карпатському об’єктиву» педагогиня. – Я давно думаю, що ми програємо боротьбу за увагу дітей. Школа, книга, розмова – усе це програє яскравому екрану, який завжди поруч.

За словами пані Валентини, ще десять років тому учні могли довше концентруватися, уважніше слухати, спокійніше реагувати на зауваження. Сьогодні ж багато підлітків демонструють кліпове мислення – короткі фрази, уривчасті думки, нетерпіння.

«Вони звикли до швидкого дофаміну: свайп – відео, свайп – нова емоція. А урок – це процес. Тут треба слухати, аналізувати, чекати результату. І для багатьох це стає нестерпним», – пояснює вчителька.

На її думку, соціальні мережі самі по собі не є абсолютним злом, однак вік, у якому діти починають ними користуватися, має величезне значення.

«Дитина до 16 років ще не має сформованої критичної оцінки. Вона не завжди розуміє, що більшість картинок в Instagram – це фільтр, постановка, реклама. Вона порівнює себе з ідеальними образами і програє в цьому порівнянні», – стверджує вона.

Чи підтримує вона австралійську заборону? Частково.

«Як педагог я розумію логіку цього рішення. Можливо, така радикальність – єдиний спосіб змусити суспільство зупинитися і задуматися. Але заборона без альтернативи не працюватиме. Якщо просто забрати телефон, не запропонувавши іншого світу – книжок, спорту, живого спілкування – ми отримаємо спротив і ще більший інтерес до забороненого», – переконана вчителька.

«Заборонити легше, ніж домовитися»

Вікторія Ковач виховує двох дітей – 13 і 15 років. Вона визнає: тема соціальних мереж у їхній родині – постійне джерело дискусій і компромісів.

«Я розумію, чому Австралія це зробила. Я бачу, як TikTok буквально затягує. Діти можуть сидіти там годинами, навіть не помічаючи часу. Але я не впевнена, що повна заборона – правильний шлях», – говорить жінка.

За словами Вікторії, сучасні діти народилися у цифровому світі, і вирвати їх із нього штучно – означає створити ще більший розрив між поколіннями.

«Ми, дорослі, часто ідеалізуємо своє дитинство без смартфонів. Але світ змінився. Для підлітків соцмережі – це не лише розвага. Це спосіб спілкування, самовираження, пошуку однодумців», – пояснює вона.

Мама з Тячева вважає, що відповідальність у цьому питанні має лежати не лише на державі, а передусім на батьках.

«Заборонити – це найлегше. А от пояснити, навчити користуватися з розумом, встановити правила – це складніше і потребує часу», – зізнається Вікторія.

У їхній сім’ї діє система домовленостей: обмежений час у соцмережах, заборона на користування телефоном уночі, обговорення побаченого в інтернеті.

«Я завжди кажу дітям: якщо щось викликає тривогу, страх або сором – ми це обговорюємо. Соцмережі небезпечні тоді, коли дитина залишається з ними наодинці», – наголошує жінка.

Щодо можливості запровадження австралійського сценарію в Україні Вікторія налаштована скептично.

«У нас інший контекст. Війна, постійний стрес, тривоги. Для багатьох дітей телефон – це ще й спосіб втекти від реальності. Якщо забрати цю можливість без підтримки – наслідки можуть бути непередбачувані», – переконана вона.

«Соцмережі формують мозок дитини»

Психологиня Ольга Габай із Хуста працює з дітьми та підлітками понад десять років. За її словами, за останні роки кількість звернень, пов’язаних із тривожністю, заниженою самооцінкою та емоційним вигоранням у дітей, суттєво зросла.

«І в дуже багатьох випадках соцмережі є не єдиною, але важливою складовою проблеми», – зазначає фахівчиня.

Вона пояснює: мозок дитини ще формується, а алгоритми соціальних мереж створені так, щоб утримувати увагу якомога довше.

«Короткі відео, нескінченна стрічка, вподобайки – це потужний стимул для дофамінової системи. Дитина звикає до постійного підкріплення і в реальному житті їй стає важко отримувати задоволення від повільних процесів», – каже психологиня.

На думку Ольги Габай, австралійський закон – це сигнал, що проблема вийшла за межі приватних розмов.

«Це спроба на рівні держави визнати: ми маємо справу з новою формою залежності. Ігнорувати її – небезпечно», – зазначає вона.

Втім, психологиня не вважає заборону універсальним рішенням.

«Якщо говорити професійно, то сама по собі заборона не лікує. Вона може дати паузу, час для розвитку інших навичок. Але без просвітницької роботи, без навчання дітей емоційної регуляції та критичного мислення ефект буде тимчасовим», – переконана фахівчиня.

Ольга Габай також наголошує: дорослі мають починати з себе.

«Коли батьки постійно в телефоні, а від дитини вимагають іншого – це не працює. Діти не слухають слова, вони копіюють поведінку», – підсумовує психологиня.

Між захистом і свободою

Австралійський експеримент уже став лакмусовим папірцем для всього світу. Одні бачать у ньому сміливий і необхідний крок, інші – небезпечний прецедент втручання держави в особисте життя.

Думки закарпатців, із якими ми поспілкувалися, різняться, але сходяться в одному: проблема існує, і її більше не можна ігнорувати. Соцмережі стали частиною дитинства, але разом із можливостями вони принесли й нові ризики.

Чи стане заборона порятунком – покаже час. Та очевидно одне: питання цифрового майбутнього дітей – це не лише про закони. Це передусім – про відповідальність дорослих, готовність чути і вчитися разом із тими, хто зростає у світі екранів.

Марина АЛДОН