Хустянка ходить босоніж снігом 

Протягом останніх років на Закарпатті зими досить теплі. Сильні морози та снігопади стали рідкістю. Тож снігу, який випав у перші дні січня, раділи не тільки діти.

Є серед наших земляків і такі, хто любить холодної пори року займатися загартуванням. Мова навіть не про моржування, а про ходіння босоніж. Такі практики є не гіршими, ніж занурення в крижану воду.

Чому ж незвичні процедури покращують настрій та самопочуття? Чи справді люди, які обирають екстремальне оздоровлення, стають ближчими до природи та правитоків? Як наважитися без взуття почати ходити замерзлою землею? Про це та інше «Карпатському об’єктиву» розповіла хустянка Оксана Попадинець.

Адреналін і кайф

Ходіння босоніж снігом пані Оксана порівнює з чашкою випитої кави. Каже, що достатньо 30 секунд, аби відчути справжній кайф. Але в неї зимові загартування тривають до 5 хвилин, і при цьому вона не мерзне.

«Про лікування холодом я дізналася років 10 тому. Тоді дуже популярним було моржування. Я часто хворіла, мала цілий букет недуг, зайву вагу, проблеми з серцем, судинами, дихальними шляхами. Щороку їздила в санаторії оздоровлюватися. Під час однієї з таких поїздок познайомилася з жінкою із Києва, яка й порадила давати судинам стрес за допомогою перепаду тепла і холоду. Тоді я довго думала, як наважитися на якісь зміни. А потрібно було діяти. Проте ризикнула аж через два роки. Спочатку почала приймати контрастний душ, і незабаром мені стало справді краще. Занурюватися в холодну купіль на річці не мала бажання. Я і влітку біля водойм буваю нечасто, плаваю слабо. Тому самостійно почала шукати інформацію, чим можна замінити занурення. Бігати тоді ще не могла, тож кожного дня, незалежно від погоди, здійснювала двогодинні піші прогулянки на природу. І через певний час таки відчула неабияке полегшення», – поділилася жінка з «Карпатським об’єктивом».

Але до загартування хустянка рекомендує підходити серйозно та зі знанням справи. Будь-які нові процедури радить починати поступово, щоб одразу сильно не навантажувати організм.

«У мене завжди в морозильній камері є лід. Навіть улітку ходжу по холодному. Якщо це робити зранку, поки немає спеки, ефект буде таким же, як і взимку. Восени та влітку можна ходити босоніж холодними калюжами в дощову погоду і просто травою в суху. Я моржую в саду, подалі від людських очей. Думаю, сусіди б мене не зрозуміли. А комусь щось пояснювати не люблю. У всякому разі, поки людина непідготовлена, процедура має тривати недовго – секунд 15. Потім тривалість треба збільшувати – спочатку до 20–30 секунд, потім до хвилини. Я ходінням босоніж займаюся 6 років. Зараз дійшла до 5 хвилин, але на трьох застрягла десь на рік. А зупинятися не можна ніколи. Пауз не має бути. Хіба що на час якогось легкого нежитю. До речі, навіть застуди я тепер ніколи не маю. Самопочуття дуже покращилося, зайві кілограми зникли. Хоч я не худа, але й 120 кілограмів не важу, як колись. Змінила і харчовий раціон, і різними спортивними активностями займаюся», – пояснює Оксана Попадинець.

Свої ранкові процедури закарпатка вважає такими ж необхідними, як молитву. Каже, не шкодує, що захопилася холодними практиками.

«Від ходіння босоніж я отримую порцію адреналіну на цілий день. Це в мене замість кави, яку перестала пити взагалі. Перед тим як зняти взуття, щоразу роблю розминку, а вже коли заходжу в хату, приймаю теплий душ. Не гарячий! До речі, навіть настрій у мене тепер завжди гарний, відчуваю бадьорість і приплив сил. Цілий день ходжу на позитиві», – стверджує вона.

Земля дає нам енергію

Уперше наважитися на ходіння снігом було для хустянки трохи складно, але вже вдруге робила все з легкістю та усмішкою.

«Ми завжди боїмося чогось нового. Це нормально. Наша психіка так працює. Самозахист повинен бути. Утім, коли ми щось спробуємо, уже немає відчуття новизни і ми починаємо вчитися отримувати задоволення навіть від екстремальних ситуацій. Так відбувається, наприклад, із альпіністами. У будь-який момент вони можуть зірватися, але їм усе одно хочеться насолодитися висотою, побороти внутрішні переживання і врешті-решт стати переможцями. У ситуації з ходінням босоніж так само. Хтось, до речі, полюбляє ходити розпеченим вугіллям. І це також чудові практики», – каже жінка.

Закарпатка вважає, що ходіння босоніж зробило її ближчою до себе самої, а також до природи.

«У кожного з нас є певний запас енергії. Коли вона вичерпується, людина починає хворіти. Зближення з правитоками допомагає відновлювати енергетичні потоки, тому зрештою ми стаємо психологічно та фізично здоровішими. Ті, хто ходить босоніж, контактують із землею, яка є нашою матір’ю, нашою годувальницею і частиною нас самих. Адже ми взяті із землі і в неї ж маємо колись повернутися. Через взуття контакт є неповним. Тільки босі ноги, які відчувають ґрунт, заряджаються від нього. Є багато інформації про це в інтернеті. Кому цікаво, можна знайти у вільному доступі», – наголошує пані Оксана.

Крім оздоровчих практик, хустянка рекомендує просто бувати на природі, дихати свіжим повітрям і споглядати красу довкола.

«Хто так робить, той усвідомлює цінність лісів, річок, гір, потічків. Така людина ніколи не буде смітити на природі, навпаки, усіма силами намагатиметься зберегти довкілля в первозданному вигляді. Установлюється якийсь невидимий зв’язок… Я дуже люблю блукати в безлюдних місцях, насолоджуватися спокоєм і звуками природи. Це духовно очищає, робить нас мудрішими, навіть допомагає прийняти рішення у складних ситуаціях. Краще бачити перед собою мальовничий краєвид, ніж міську метушню, де кожен, заклопотаний власними проблемами, кудись мчить стрімголов. Чисте повітря корисне не тільки для легенів, але й для мозку. Навіть якщо людина не наважилася на якісь оздоровчі процедури, не вважає за потрібне загартовуватись, усе одно треба виходити з дому й бувати в місцях, які дають нам силу та потенціал, наближають до витоків, є безцінним цілющим ресурсом для нашого організму», – впевнена Оксана Попадинець.

Марина АЛДОН