Мелодія дому: історія творчої родини Тулюків із Мукачівщини

У затишному храмі, де перед Різдвом музика звучить по-особливому, я вперше почула сімейний ансамбль «Tulyuk ensemble». П’ятеро юних музиканток – сестри Тулюк – творили справжнє диво: у теплій акустиці храму лунали мелодії XIII століття, бароко та української класики – чисті, проникливі, ніби відчиняли слухачеві давно забуті двері до тиші та спокою. Після концерту я підійшла до сестер і через кілька хвилин спілкування зрозуміла: ця музика не випадкова. За нею – історія великої праці, віри, таланту і незламної любові.

Усе почалося з мрії та органа

Батько родини, Олексій Тулюк, родом із маленького села Іванівці на Мукачівщині. І хоча він навчався на юридичному факультеті, справжньою його пристрастю з дитинства була музика. Спершу орган, потім вступ до академії імені П. Чайковського і робота в хорі імені Верьовки – шлях, який поступово відкривав його справжнє покликання.

У Києві Олексій познайомився зі своєю майбутньою дружиною – професійною музиканткою.

«Коли народилася Софійка, наша перша дитина, ми відчули: час повертатися додому, на Закарпаття», – пригадує Олексій. Тут він викладав у музичній школі та коледжі імені Задора, керував хором і… разом із дружиною придивлявся, чи передалися дітям їхні музичні гени. Передалися. І ще й як.

Шестеро дітей – шість голосів однієї великої музичної родини

У родині Тулюків шість дітей: п’ять донечок і наймолодший – п’ятирічний Павлик, який уже намагається диригувати або акомпанувати на фортепіано. «Але поки що лише вдома», – сміється Олексій.

Старші доньки – скрипальки: Софія, 17 років та Марія, 15 років. Середні – віолончелістки: Марта, 13 років та Поліна, 7 років. А десятирічна Іванка – піаністка.

«Спершу Софійка пробувала фортепіано, але щось не складалося. Коли взяла в руки скрипку – все стало на свої місця», – пригадує батько.

Так народжувалася ідея створити сімейний ансамбль. Поштовх дав їхній друг-музикант, який одного разу почув домашній мініконцерт і розчулений сказав: «Це унікально. Ви маєте виступати разом». Так з’явився «Tulyuk ensemble».

Концерти, що гріють серце навіть у холодних храмах Австрії

Про сімейний ансамбль на Закарпатті знають добре. Їхні вечори духовної музики на Великдень, Різдво, Марійські свята збирають повні храми. Минулого року дівчата вперше вирушили на гастролі до Словаччини та Австрії.

Там вони зіткнулися з першим серйозним випробуванням: історичні, стародавні, величні храми Європи… не опалюються. «Грати в холоді Вівальді – це справжній виклик. Руки мерзнуть, пальці дерев’яніють… Але присутні слухали із захопленням», – каже Олексій.

Серед слухачів були й українські переселенці. «Коли ми заграли “Щедрик”, люди плакали», – додає він. І в цьому – справжня сила їхньої музики: вона гріє там, де слова безсилі.

Музика – мова, якою розмовляє любов

У репетиціях Тулюків є все: тепло дому, творчі суперечки, сміх, пошуки нового звучання. «Кожен має власне бачення», – каже Олексій. Тому репертуар шукають довго, адже хочеться, щоб музика була духовною, глибокою, такою, що торкається.

«З сестрами легко грати. Я відчуваю їхню підтримку. Я знаю, що вони мене не підведуть», – ділиться найстарша Софія.

Вони мріють про те, щоб слухачі відчували хоча б частинку того, що відчувають вони, коли грають. «Хочемо дарувати людям мир у серці. Бо у світі сьогодні надто багато шуму».

Плани, мрії та віра

Попереду в дівчат навчання, нові твори, тематичні концерти – великодні, різдвяні, присвячені Богородиці. Мріють виступити в Італії, щоб їхня музика лунала у великих залах.

А ще мріють про мир. Бо лише коли в Україні буде спокій, зможуть втілитися їхні великі плани.

Слухаючи «Tulyuk ensemble», розумієш: перед тобою – не просто талановиті діти. Це сім’я, що творить музику як молитву. Музику, народжену в любові, вирощену в праці й подаровану світові щиро, без пафосу, але з великим внутрішнім світлом.

І, можливо, саме такі родини й такі історії – це те, що сьогодні найбільше потребує Україна: тихої, справжньої краси, яка здатна лікувати серця.

Христина БІКЛЯН