Заробітчанство на землі обітованій. Ізраїль

Складна економічна й політична ситуація в Україні змушує сотні українців залишати все та їхати за кордон у пошуках кращої долі й гідного заробітку. От так і стається, що наші співвітчизники трудяться десь на користь інших держав, а Україна залишається осторонь. Але це вина не простих людей, а нашої не здатної ні на що верхівки. Гадаю, кожний українець хотів би бути вдома з родиною й працювати в рідному місті чи селі.

Заробітчанська історія пані Ірини та її чоловіка Михайла не зовсім схожа на інші. Як розповідає жінка, в Україні в них була досить непогана робота з хорошим заробітком, 3-кімнатна квартира, раз на рік могли собі дозволити поїхати кудись на море. Але, як згадує, весь час хотілося ще чогось досягти, і думка про те, що завдяки тим самим зусиллям за кордоном можна отримати набагато більше, і стала вирішальною. Отож зважилися податися в іншу країну на заробітки, а в подальшому планували й узагалі залишитися. Обрали не одну з європейських країн, а Ізраїль.

Як каже Ірина, перш за все потрібно поставити собі мету, знати, навіщо ти їдеш, на заробітки чи щоб жити там постійно. Перше, з чим стикаєшся, – це робоча віза. Офіційна коштує дуже дорого – приблизно 7 тисяч американських доларів. Є ще один варіант, у рази дешевший, – оформити документи через спеціалізовану фірму, що й зробили. Так, звісно, можна працювати нелегально, але тоді немає жодних гарантій отримати гроші, і тут навіть державна політика не допоможе. Хоч в Ізраїлі дуже суворо з цим, але тільки за умови, що ти працюєш офіційно.

Якщо ви обрали перший варіант – заробітчанство, то маєте бути готові до важкої праці (по 12–14 годин на день) та складних умов життя. Робоче місце від житла може бути на відстані 50–100 км, багато часу йде на дорогу. Робота для жінок – це в основному догляд за літніми людьми та прибирання приміщень, для чоловіків – звісно, будівництво. Ізраїль не Україна, клімат дає знати про себе. Улітку температура коливається в межах 30–45° С, отож працювати на будівництві набагато важче. Так, заробітна плата на землі обітованій висока (1500–2500 доларів), але враховуючи тамтешні ціни, то й не така велика, тисяча доларів – ніщо в цій країні. Житло – це тільки одна назва: квартирки по 25 кв. м, у яких має цілодобово працювати кондиціонер. Ось такі реалії ізраїльського заробітчанства.

Ірина розповідає, що в них з чоловіком була трохи легша доля. Оскільки українка мала освіту фізика, навіть певний учений ступінь і добре знала англійську мову, то влаштувалась у фізичну лабораторію з більш-менш прийнятною заробітною платою. Чоловіка взяли в інтернет-компанію, яка займалася проведенням мережі. Це, звісно, трохи легше ніж будівництво, але теж не мед. Почали винаймати житло, але з комфортними умовами життя. От так і почалося нове життя.

Однак ще раз наголошую, це не Україна. Декілька разів на тиждень може лунати сирена, яка сповіщає про ймовірний ракетний чи артилерійський обстріл. Усі будинки та офісні приміщення оснащені на першому поверсі кімнатою з надміцного бетону. Коли виє сирена, необхідно йти туди й зоставатися там, допоки не буде безпечно. Також, буває, дивишся в онлайн-новинах, що в сусідньому районі на зупинці серед білого дня просто от так зарізали людину, за декілька днів в іншому районі теж саме, і стає моторошно. Через два роки перед Іриною та її чоловіком постало питання, чи купувати в кредит житло. А це двокімнатна квартира з тоненькими стінами вартістю якихось там 500 тисяч доларів. Зваживши всі «за» та «проти», вирішили повернутися до рідної України. Як згадує Ірина, ще по приїзді в Ізраїль, одна ізраїльтянка казала: «Макс 1,5–2 роки». Тобто максимум два роки протримаєтесь, так і сталося. Занадто висока ціна тих зароблених грошей, того прожитого в нервах та страху життя. Але, як каже Ірина, вони мусили через це пройти, щоб по-новому подивитися на своє українське життя й не жити примарами про світле закордонне майбутнє. На завершення рекомендує перед тим як їхати на заробітки, поставити все на шальки терезів та добре зважити. Поставити свою молодість, свої роки далеко від родини, не зовсім приємне ставлення іноземців до українців і аж тоді вже вирішувати…

Богдан КУЛЬЧИЦЬКИЙ