Цілющий мед його душі: у свої 90 хустянин Йосип Рачок продовжує творити добро

Опубліковано: | Переглядів: 1766
  • Поділіться із друзями:

Життя кожної людини – це ексклюзивна книга, сторінки якої пишуться щодня її справами та вчинками. І, здається, саме слова зі Святого Письма, як дороговказ, лягли в основу життєвого літопису неординарної особистості, напрочуд дивовижної та цікавої людини, з якою нещодавно мені пощастило познайомитися. Мова йде про Почесного громадянина м. Хуст, мецената-доброчинця, знаного не тільки в нашому краї, але й далеко за його межами Заслуженого пасічника України, засновника премії “Карпатські бджоли”, ба більше, не побоюся цього слова, метра українського бджолярства Йосипа Йосиповича Рачка, який цьогоріч святкуватиме поважний ювілей – 90 років!

До 90-річчя Йосипа Рачка

“Не збирайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа і де злодії підкопуються й викрадають. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!” (Мт. 6:19-21)

Історія його життя цікава й нетипова. Адже чи багатьом випаде на долю, перетнувши золотий екватор віку – 50-ліття, відшукати себе в улюбленій (однак зовсім новій) справі, яка б приносила не лишень гарний заробіток, але й давала можливість творити добро – просто так, за душевним покликом, із любові до людей… Що ж, недарма кажуть: світ тримається на тих, хто віддає.

Від важкого дитинства – до справи всього життя – бджолярства

Першу сторінку життєвого літопису Йосипа Йосиповича розпочато 14 липня 1930 року у багатодітній родині.

“Окрім мене, у нашій сім`ї було ще десятеро дітей. Хтось із них помер у молодому віці, бо важкі то були часи, а інші згодом роз`їхалися по світу. Проте у дитинстві ми були дуже дружні, – згадує Йосип Йосипович. – У 14 років я залишився за старшого в родині, бо прийшла біда: батькові ампутували ногу, і все господарство лягло на мої плечі, зокрема потрібно було зібрати врожай, привезти додому та дати йому лад. Зимою з конем ходив до лісу по дрова майже кожного дня. Коли мені виповнилося 16, пішов працювати на взуттєву фабрику учнем закрійного цеху, а у 18 років мене призначили бригадиром. Далі була служба в армії і знову робота на фабриці, де пропрацював до 1965 року. А вже з 1966-го трудився на соковинному заводі у відділі постачання і збуту”.

Але у той час Йосип Йосипович і гадки не мав, що вже незадовго, з 1980 року, справою його життя стане бджолярство. А до цього підштовхнули проблеми зі здоров`ям. Якось у журналі “Здоров`я” він прочитав статтю професора-уролога з Ленінграду “Лікування передміхурової залози бджоло- продуктами”. Тож, щоб уникнути хірургічного втручання, почав вживати бджолопродукти. На той час пан Йосип уже був знайомий із деякою літературою про бджільництво та почав ретельніше вивчати цю справу. Спочатку в знайомого пасічника придбав 2 бджолосім`ї і так захопився, що в 1983 році вже доглядав 62 бджолородини. У кінці червня 1983 року побував на Вучківській матковивідній пасіці у Івана Ілліча Юрика, що була відомою на весь Союз, бо тут працювали вчені-селекціонери на чолі з В.Губіним, які дали початок виведенню карпатських бджіл №61, 62, 69, 77-ої ліній. До слова, найкращою стала саме 77-ма лінія карпатських бджіл.

“Уперше Іван Ілліч досить неохоче продав мені 6 маток, пояснюючи тим, що має дуже велику чергу замовників із усієї України, які вже давно за них заплатили. Однак з того часу ми стали добрими знайомими. А одного дня він познайомив мене з відомим ученим Вадимом Олександровичем Губіним. Це сталося випадково. Як тепер пам`ятаю: Вадим Олександрович сидів на лавці за столиком у тіні фруктових дерев, поруч – дерев’яний будиночок, у якому він мешкав, навпроти нього – ще менший будинок-лабораторія, де проводив науково-дослідні роботи. Між нами відбулася коротка, але надзвичайно змістовна розмова, яку я запам’ятав на все життя”, – згадує пан Йосип.

Відтоді Йосип Йосипович і сам по-науковому, з ентузіазмом взявся за бджолярство. Так, у 50 років у нього з`явилося цікаве хобі, яке згодом почало давати добрі плоди і гарний заробіток.

“Усі наступні роки, – продовжує розмову пан Йосип, – я провідував Івана Ілліча, який кожного разу відпускав мені вже 10-12 найкращих маток. Після виходу на пенсію щоліта аж до 2001 року приїжджав до нього за порадами та матками”.

На фото: Йосип Йосипович із донечкою Маріанною.

Йосип Йосипович багато працював, займався самоосвітою і незабаром мав уже три пасіки – дві в колгоспних садах Хустського району, одну – біля знаменитого Поля нарцисів (на фото нижче).

Діти, дружина, а згодом і онуки – уся сім`я підтримувала пасічника, який, розвиваючи карпатську породу бджіл, особливо 77-ої лінії, до слова, став одним із перших у Хустському районі, хто почав займатися пакетною справою на високому професійному рівні.

На трьох пасіках утримував 200-250 бджолосімей із кишеньковими відводками, які жили в торцах вулика-лежака на шістьох стандартних рамках упритул до основних бджолосімей. Довжина вулика-лежака – 145-150 см.

На фото: пасіка Й.Рачка у Рокосові.

За всі роки свого пасічникування Йосип Йосипович мав постійних покупців, які приїжджали зі своїм транспортом і тарою за бджолами. На кожній пасіці утримував племенне ядро з 5-6 найкращих бджолосімей із вучківськими племінними матками, з яких пакети не формував. За 10-12 днів до приїзду покупців виводив матки. Усім бджолосім’ям, з яких формував пакети, до кінця того ж дня давав запечатані маточники, де через 2-3 доби вже виходили молоді матки.

На фото: (зліва направо) брати Тимки (постійні покупці пакетів), водій Іван та Віталій у дворі Йосипа Йосиповича біля автомобіля, загруженого пакетами для Ростовської області.

Цікаво, що свого часу – у 1910-1930 роках – і батько Йосипа Йосиповича бджолярив. Пасічникував із сапетками-шашовиками, а в 1919 році купив два двох`ярусні вулики, у яких розмір рамок становив 38 на 25 см. Ці сапетки, яким уже понад сотню років, дотепер зберігаються у домашньому музеї пана Йосипа. До речі, вулики такого типу використовували й у колишній Югославії.

За час свого пасічникування Йосип Йосипович власноруч виготовив понад 300 вуликів різного типу призначення. Два десятки з яких подарував учням різних шкіл та пасічникам-початківцям. Загалом у Хустському районі в розпорядженні пасічників – понад 120 вуликів системи Йосипа Рачка.

Неодноразово справою знаного пасічника цікавилися й журналісти.

На фото: пасіка Й.Рачка у Чертежі.

Тож успішно розвинена пакетна справа приносила прибуток сім`ї пана Йосипа й давала можливість займатися благодійництвом.

Міжконфесійна каплиця – подарунок усім мешканцям м. Хуст

У 1999 році, будучи у віці 69 років, Йосип Йосипович задумав на честь 2000-ліття Христа Спасителя спорудити на кладовищі м.Хуст міжконфесійний храм Різдва Христового як подарунок усім мешканцям м.Хуст. Мета споруди – допомогти безкоштовно провести похоронний обряд людям, які проживають у висотних будинках, в однокімнатних квартирах чи залишилися самотніми без близьких родичів і ними нікому опікуватися…

“А ще, – згадує пан Йосип, – великим моїм бажанням було зробити храм міжконфесійним, щоб у ньому могли молитися всі мешканці міста незалежно від конфесій та віросповідань, адже кожен воліє жити і творити так, як велить йому серце”.

“Якась внутрішня сила підказувала: ти повинен залишити після себе добрий слід на землі. Пам`ятай: людське життя – коротке. Не встигнеш озирнутися, як воно пролетіло швидкокрилим птахом. Отож поспішай робити людям добро”, – ділиться думками Йосип Йосипович. – Загалом перед тим, як почати будівництво храму Різдва Христового на Замковій горі, я радився із родиною – дружиною Ольгою, доньками Надією, Ольгою і Маріанною та сином Йосипом, зятями Василем Агостою, Іваном Кмітьом та Михайлом Тегзою. Навіть онуки Ростислав, Василь були присутні під час цієї важливої розмови. Я радів, бо на сімейній раді мій задум будівництва міжконфесійного храму – як подарунку для мешканців міста – всі підтримали. З першого дня його будівництва дуже наполегливо й активно допомагали зяті Василь, Михайло, син Йосип, онуки Ростислав та Василь. Кожен із них вніс у цю добру справу свою частку, вклав свій труд. Благо, назустріч пішла і міська влада: виділила ділянку землі під будівництво”.

Щиро вдячний Йосип Рачок тодішнім міському голові І.І.Спічкею та голові Хустської РДА В.П.Кащуку за допомогу й розуміння у цій важливій справі, а також настоятелю Свято-Благовіщенського храму, протоієрею отцю Івану Вучкану. Добрими порадами допомагали й духовні отці інших конфесій.

Так, наприкінці 1999 року заклали фундамент храму, вимурували стіни. Взимку Йосип Йосипович виготовив у своїй майстерні двері, вікна і баню з металу. Власноруч малював ескізи, разом із вірянами будував, одне слово, не цурався жодної роботи. Сам поїхав у Нововолинськ і замовив на одному з підприємств дзвін вагою 250 кілограмів. На металі викарбували напис: “Цей дзвін вилито з нагоди 2000-річчя народження Христа Спасителя. Подарунок мешканцям м.Хуст від сім`ї Рачка Йосипа Йосиповича”.

Наступного літа будівництво храму було завершено й незабаром – 21 жовтня 2001 року – освячено Блаженнійшим Митрополитом УПЦ Київського патріархату Володимиром.

У молитві та освяченні сакральної споруди взяли участь представники всіх конфесій Хуста. Усім настоятелям храмів міста було вручено вірчу грамоту, завірену міським головою І.І.Спічкеєм, головою міжконфесійної ради о.Ференцом Гідасом та Й.Рачком на право почергово й безоплатно користуватися храмом, проводити молитовні та похоронні ритуали.

Цього ж дня Блаженнійший Митрополит нагородив Йосипа Йосиповича орденом святого Рівноапостольного князя Володимира та грамотою “На увагу до церковних заслуг”.

На кошти благодійних пожертвувань 479 мешканців Хуста, а це 210 тисяч грн., завдяки активній роботі Йосипа Йосиповича і матеріальній допомозі його сім`ї, знову ж таки – за його особистими розрахунками та кресленнями, було облаштовано бетонну дорогу до кладовища протяжністю 300 м та бетонну стоянку для 8 автомобілів і гравійну – на 30 автомобілів.

Також було висаджено вздовж дороги липову алею з 60 дерев, зроблено газове опалення та внутрішнє оздоблення храму відповідним церковним інвентарем.

Хустяни кажуть, що зведений храм за короткий час став по-справжньому визначною місцевою пам’яткою, добрим символом міста серед наявних вічних істин християнства, помітним знаком і очевидним свідченням зростання української духовності, збагаченням нашого культурного життя.

“З радістю можу сказати, що при діючому храмі на Замковій горі успішно діє міжконфесійна рада. До неї увійшли настоятелі храмів різних конфесій міста, які з самого початку роботи цього керівного органу співпрацюють безконфліктно, без розбіжностей інтересів та поглядів, проводять у храмі, що дістав ім`я Христа Спасителя, необхідні богослужіння й обряди за померлими”, – розповідає пан Йосип.

На фото: владика Хустсько-Виноградівської єпархії Іоан Сіпко під час богослужіння.

Пам`ятник фундаторам систематичного вивчення карпатських бджіл

Благодійна справа невтомного закарпатського газди стала системною, і все завдяки крилатим трудівницям. “Закарпатська порода бджіл – одна з найкращих на просторах колишнього СРСР. Господарсько-корисні та морфологічні властивості, які притаманні карпатській породі бджіл, не притаманні жодним іншим породам бджіл”, – із захопленням розповідає про карпатку (так її з любов`ю прозвали вчені-родоначальники) Йосип Йосипович.

– Взагалі цю породу бджіл почали вивчати ще з 60-х років минулого століття відомі професори колишнього СРСР і нашого краю. А на міжнародній науково-практичній конференції 2006 року було відзначено цих видатних учених – Гургена Аветисяна, Вадима Губіна, Івана Давиденка та талановитого місцевого пасічника-вучківця Івана Юрика, які усьому світові довели, що карпатська порода медоносних комах – одна з найкращих на землі”.

Довідково:

Усе своє життя Гурген Арташесович Аветисян віддав бджільництву. Це був лідер, із думкою якого рахувалися всі. Протягом двох десятиліть він займав посаду ведучого лектора-консультанта “Апімондії“, і його лекції з великою увагою слухали спеціалісти з усього світу. Завдяки йому в 1971 році в Москві відбувся Всесвітній конгрес бджолярів, а в 1976 році – симпозіум генетиків та селекціонерів.

Працював у Московському державному університеті, де в 1948 році захистив докторську дисертацію, а з 1956 і до кінця життя був завідуючим кафедри бджільництва Московської с-г академії ім.К.Тімірязєва.

Соратник професора Аветисяна – Вадим Олександрович Губін – творець відомої 77-ї лінії карпатської бджоли.

Після аспірантури в Інституті генетики В.О. Губін пропрацював близько 10 років на пасіці експериментальної бази ВАСХНІЛ. У 1965 році на запрошення Г.А.Аветисяна він перейшов на кафедру бджільництва ТСХА, яка тільки приступила до вивчення карпатської бджоли.

Будучи у Карпатах, В.Губін виявив, що місцеві сірі гірські миролюбиві бджоли можуть опинитися під загрозою зникнення. Тому з притаманною йому енергією взявся за створення ізольованої пасіки чистопорідних карпатських бджіл на околицях с.Вучкове Міжгірського району Закарпаття.

Це були бджоли, яких знайшли на невеликій приватній пасіці біля підніжжя полонини Тяпеш. Вони і стали засновницями відомої 77-ї лінії карпатської бджоли.

Вучківська пасіка стала основним репродуктором чистопородного матеріалу карпатських бджіл на багато десятиліть. Після смерті Г.А.Аветисяна В.О. Губін більше 10 років керував підготовкою аспірантів і студентів. Залишивши роботу на кафедрі, Вадим Олександрович і його жінка Таїсія Іванівна з весни і до пізньої осені постійно жили в гірському селі Вучкове, де 40 років тому були зроблені перші кроки з виведення 77-ї лінії карпатських бджіл.

На фото: Таїсія Іванівна та Вадим Олександрович Губіні зі своїм чотирилапим другом Бімом.

І.К. Давиденко, починаючи з травня 1960 року і до кінця своїх днів, працював на Українській науковій станції бджільництва. Але з 1966 по 1969 роки він навчався на стаціонарному відділенні аспірантури при кафедрі бджільництва ТСХА, де під керівництвом професора Г.А.Аветисяна займався вивченням і селекцією карпатських бджіл на пасіках Закарпатського бджільнорозплідника, який організували із відібраних сімей високогірного Рахівського району.

Іван Ілліч Юрик народився 1925 року в бідній сім`ї у закинутому закарпатському гірському селі. Однак саме завдяки йому карпатські бджоли дістали путівку в життя. Якби не він, то 77-а лінія могла б і не з`явитися. У кінці 50-х років І.Юрик прийняв невелику пасіку Міжгірського лісокомбінату, а в 1965 році познайомився із Губіним, який приїхав на Закарпаття у пошуках місцевих аборигенних бджіл, котрі були знайдені завдяки Івану Іллічу в глухому гірському присілку Косий Верх. І тільки ці бджоли і дали початок відомій багатьом тисячам бджолярів 77-й лінії карпатських бджіл.

Ставши пасічником, Іван Ілліч усю свою енергію, знання, ентузіазм до кінця свого життя віддавав маленьким трудівницям.

Тому на зборах членів організаційного комітету Закарпатського краю було запропоновано увічнити імена вчених-селекціонерів світового рівня, які віддали свої знання і таланти заради досконального вивчення карпатської породи бджіл – звести їм обеліск у с.Вучкове, де було створено одну з найкращих науково-селекційних пасік карпатських бджіл.

На фото: пам’ятник у мальовничому куточку с.Вучкове.

Почали шукати добродійників. І, звісно, ідею завідувача кафедри селекції та репродукції карпатських бджіл ННЦ Інституту бджільництва ім.П.Прокоповича Василя Гайдара охоче підтримав великий прихильник карпатської бджоли – Йосип Рачок. Так, в урочищі Петровець с.Вучкове Міжгірського району 15 вересня 2006 року відбулося відкриття пам’ятника карпатській бджолі та її так званим “хрещеним батькам”, які завдяки системній селекційно-племінній роботі запобігли її зникненню.

На фото: (зліва направо) В.А.Гайдар, Й.Й.Рачок, В.П.Пилипенко (17.09.2016 рік) – 50 років системного дослідження карпатських бджіл.

Того дня близько двох тисяч бджолярів-практиків і теоретиків з України, Росії, Молдови, Білорусі, Словаччини з`їхалися до Вучкового, аби відзначити цю дату і ще раз віддати належне науковцям, які стояли у витоків вивчення карпатських бджіл.

Право урочисто відкрити 4,5-метрову стелу з ковкою бджолиної цариці-матки з білою міткою та чорною меморіальною дошкою з іменами вшанованих було надано президенту Ради бджолярів України Леоніду Боднарчуку, завідувачу кафедри селекції та репродукції карпатських бджіл ННЦ Інституту бджільництва ім.П.Прокоповича Василю Гайдару, ініціатору, спонсору та виконавцю робіт Йосипу Рачку, який взяв на себе всі витрати з проєктування, розміщення та спорудження, доклав надзвичайних зусиль під час пошуку місця для його встановлення.

На фото: Йосип Рачок урочисто перерізає стрічку під час відкриття пам`ятника.

Ось як зауважили члени оргкомітету В.Гайдар та В.Пилипенко про внесок Йосипа Рачка у журналі “Український пасічник” №12 (2006 р.): “Однак серед усіх добродіїв, які сприяли проведенню свята, особливу шану необхідно віддати Йосипу Йосиповичу Рачку. Саме він взяв на себе всі витрати з проектування, розміщення та спорудження пам’ятника фундаторам вивчення карпатських бджіл, доклав надзвичайних зусиль під час пошуку місця для його встановлення. Саме тут знайшли свій прояв неординарні організаційні здібності Йосипа Йосиповича.

Через його працьовиті руки пройшов не один десяток різних варіантів не тільки ескізів майбутнього пам’ятника, а і їхніх макетів.

На плечі Йосипа Йосиповича лягли всі проблеми, пов’язані з проектуванням, транспортуванням будматеріалів до місця побудови пам’ятника, підбір кваліфікованих виконавців-будівельників.

Завдяки пожертвуванню багаторічних заощаджень в сумі близько 32 тис. гривень, настирливості й вимогливості Йосипа Йосиповича, всі роботи з будівництва пам’ятника, благоустрою території навколо нього були виконані вчасно і високоякісно”.

До слова, за цей вчинок – увіковічнення пам`яті фундаторів систематичного вивчення карпатської бджоли – Йосипа Йосиповича особливою відзнакою відзначила й редакція журналу “Агросвіт”.

Загалом у його колекції чимало нагород – всі й не перелічити. Однак кожна вручена справедливо, за справи, якими пишатиметься не одне покоління нащадків.

На фото: невеличка частина нагород із солідної колекції Й.Рачка – кубок від журналу “Агросвіт”, кубок М.Вітвицького “Патріархат раціонального бджільництва”, ювілейна медаль “50 років систематичного вивчення карпатських бджіл”, медаль “1914-2014 рр., 100-річчя – Мараморош-Сігетський процес над православними священниками Підкарпатської Русі”, медаль “На увагу до церковних заслуг”.

Яскравим прикладом благодійної діяльності Йосипа Йосиповича Рачка можна назвати і спорудження пам’ятника корифею українського бджільництва Миколі Вітвицькому в селі Жураках Богородчанського району Івано-Франківської області. За цей вчинок пан Йосип був нагороджений найвищою відзнакою – кубком Вітвицького “Патріархат раціонального бджільництва” та грамотою (на фото вище).

На відкриття цього пам`ятника із Закарпаття приїхали В.Пилипенко, В.Гайдар та, власне, Й.Рачок, який подарував на зведення монумента 1000 доларів – 5000 гривень.

На фото: делегація із Закарпаття (зліва направо) О.С.Керек, І.І.Мерцин, В.П.Пилипенко, В.А.Гайдар, Й.Й.Рачок.

Й.Рачок завжди вболівав за діяльність спілки пасічників “Нарцис”

Йосип Йосипович був ініціатором створення Хустського районного товариства бджолярів-любителів, що започатковане 1988 року. Очолював його активний пасічник М.Чулей, секретарем довгі роки був Ф.Пилип. За всі роки існування це товариство було чи не єдиним постійно чинним у області. Тут зібралися люди, які ставилися до бджолярства з великою любов`ю і натхненням, їхній благородний труд приносив їм не лише користь, але й насолоду.

“У березні 2004 року на загальних районних зборах спілки пасічників “Нарцис”, яка на той час нараховувала 170 членів, усіма шанований Михайло Миколайович Чулей у зв’язку з віком та хворобою звернувся до пасічників із проханням залишити посаду голови спілки. Пасічники з розумінням поставилися до цього й подякували йому за надзвичайно плідну 16-річну керівну роботу. Того ж дня членами зборів було обрано нового голову – пасічника спілки Віктора Васильовича Паппа. До слова, постійним секретарем спілки “Нарцис” з 1988 по 2010 роки був усіма шанований Федір Михайлович Пилип, – розповідає Йосип Йосипович.

“У лютому 2006 року голова спілки пасічників “Нарцис” Віктор Папп звернувся до мене з проханням, у якому йшлося, аби я, як авторитет, у свою чергу звернувся до пасічників нашої спілки з пропозицією зібрати кошти для виготовлення хоругви – символу спілки. Після роздумів я згодився за власні кошти профінансувати виготовлення хоругви як пам’ятний подарунок пасічникам нашої спілки й урочисто вручити її на церемонії освячення”.

На фото: Йосип Рачок із родиною на святі освячення хоругви

Так, Йосип Йосипович разом із сім’єю долучився й до цієї доброї справи, пожертвувавши 450 доларів на виготовлення хоругви. Церемонія освячення відбулася 8 квітня 2006 року в Хусті. Пан Йосип особисто вручив Віктору Паппу хоругву та 170 нагрудних значків у формі нарциса, якими голова спілки у жовтні того ж року відзначив кожного члена-пасічника спілки “Нарцис” на загальних зборах на знак особистої пошани від Йосипа Йосиповича.

До слова, художнє оформлення хоругви відповідає історії Хуста та національним традиціям Закарпаття. На одній із її сторін зображено герб Хуста.

Безсумнівно, церемонія освячення хоругви, за словами Й.Рачка, стимулюватиме інші пасічницькі спільноти краю та загалом України до подібних добрих справ.

Щоб зберегти карпатську бджолу – заснував премію

Йосипа Рачка ніколи не полишало бажання зробити щось на майбутнє, аби заохотити матководів-селекціонерів та інших спеціалістів у галузі бджільництва нашого краю до проведення робіт із дослідження, вивчення й масової репродукції чистопородних карпатських бджіл, поширення їх у місцях природного ареалу для створення суцільного масиву чистопородних бджолосімей у Закарпатській області та впровадження в практику бджільництва досягнень науки й передового досвіду згідно із Законом України “Про бджільництво” та породне розведення карпатської породи бджіл у шести областях Західного регіону країни.

“Карпатська порода бджіл – одна із найкращих на просторах колишнього Радянського Союзу. Протягом сотень тисяч років суворі умови гірського клімату з частими змінами погоди, тривалими холодними зимами, малими медозборами виробили у місцевих бджіл такі життєво важливі властивості, які дають їм змогу виживати, продуктивно працювати й розмножуватися в умовах Закарпатської області. Висока зимостійкість, незважаючи на часті зміни погоди, економне використання зимових кормових запасів, низький відхід бджіл за зиму, висока мобілізація ранньовесняного пилкомедового збору, що сприяє бурхливому розвитку бджолосімей на початку весни, здатність збирати нектар із цукристістю від 8 відсотків при температурі +12, висока медпродуктивність, збільшена кількість відкладення яєць матками, низька схильність до роїння – ці властивості зробили цих бджіл популярними серед пасічників не лише зони їхнього природного розширення, але і далеко за межами України. Природою та попередніми поколіннями пасічників нашого краю збережено карпатських бджіл для нас із вами. Тож тепер наш святий обов’язок – те, що нам подаровано Богом та природою, зберегти для прийдешнього покоління пасічників. Усі ці надзвичайно високі господарсько-корисні морфологічні та високопродуктивні властивості, які притаманні лише карпатським бджолам, і спонукали мене створити Фонд імені Йосипа Рачка “Карпатські бджоли”, – ділиться Йосип Йосипович.

Тому 19 грудня 2007 року з його ініціативи на загальних зборах пасічників Закарпаття (м.Хуст) у присутності 118 учасників було ухвалено рішення про заснування премії імені Йосипа Рачка “Карпатські бджоли”.

На фото: (зліва направо) Ф.М.Пилип, Й.Й Рачок, В.П.Пилипенко, В.А.Гайдар, Р.В.Агоста під час зборів.

На ці збори також завітали представники влади, зокрема підтримав зібрання тодішній голова Хустської РДА Володимир Кащук.

“Хустська районна державна адміністрація вітає вас із проведенням загальних зборів пасічників Закарпатської області. Ви займаєтесь надзвичайно важливою справою, розводячи і утримуючи бджолині сім`ї. Сподіваємося, що заснування премії ім.Йосипа Рачка “Карпатські бджоли”, відомого бджоляра і благодійника, сприятиме збереженню та одночасній масовій репродукції чистопородних, високопродуктивних типів карпатських бджіл у Закарпатській області та залученню молоді до занять цією важливою справою”, – йшлося у вітанні представника влади Павла Івановича Гвоздянського.

На фото: учасники зборів вивчають положення про премію “Карпатські бджоли”.

Того дня був створений організаційний комітет премії, до якого увійшли досвідчені пасічники з переважної більшості районів Закарпаття.

Ця ексклюзивна премія присуджується конкурсантам кожні 3 роки, починаючи з 2010-го, за видатні заслуги із багаторічного вдосконалення та масової репродукції відселекційованих карпатських бджіл. До слова, для фінансового заохочення конкурсантів пан Йосип поклав у банк на спеціальний рахунок власні кошти, з якого відсоткова ставка видається переможцю як винагорода.

Тож метою фонду є грошове заохочення з врученням пам’ятного іменного диплома першого ступеня та золотої медалі за перше місце. За друге місце – вручення пам’ятного іменного диплома другого ступеня та срібної медалі, за третє місце – вручення пам’ятного іменного диплома третього ступеня та бронзову медаль.

Варто зауважити, що претендент на премію “Карпатські бджоли” мусить володіти племінною пасікою для виведення елітних карпатських бджоло- маток (не менше 50 бджолосімей і 200 маткомісць), яка у всіх відношеннях відповідатиме сучасним технологічним вимогам.

Так, у день Свята меду в Мукачеві 2010 року було вручено першу премію братам Василю та Михайлові Плискам за створення бджоли типу “Вучківський”.

У 2013 році лауреатом став Віктор Папп за створення чистопородних карпатських бджіл типу “Синевир” та їхнє масове поширення.

У 2016 році з нагоди 50-річного систематичного дослідження карпатських бджіл у Мукачеві відбулася міжнародна науково-практична конференція “Карпатські бджоли в євразійському просторі”, що зібрала близько 150 учасників із різних куточків України та інших держав.

У рамках конференції Йосип Йосипович вручив три нагороди фонду (бронзову, срібну і золоту) таким науковцям-селекціонерам, як Віктор Пилипенко та Василь Гайдар і пасічникові-матковивіднику Івану Мерцену, а також 15 медалей-подяк членам оргкомітету за їхню активну роботу, пропаганду карпатської породи бджіл.

Під час заходу Йосип Рачок звернувся до присутніх з такими словами: “Шановне зібрання! Віктор Петрович Пилипенко та Василь Антонович Гайдар – науковці-селекціонери, два світила однакової величини світового рівня, що стояли у витоків вивчення карпатських бджіл. І сьогодні вони продовжують науково-селекційну справу. З нагоди проведення міжнародної конференції “50 років систематичного вивчення карпатських бджіл” я б хотів вручити високоповажним Віктору Петровичу та Василю Антоновичу ювілейні медалі – відзнаки особисто від мене – за їхню надзвичайно велику заслугу в науково-селекційній роботі та за дослідження, вивчення й розповсюдження карпатських бджіл типів “Вучківський”, “Рахівський” та “Говерла”.

6 жовтня 2019 року вручення премії відбулося у рамках свята меду та вина “Срібні джерела” у Хусті. Її володарем став кандидат сільськогосподарських наук, член ГО Товариство бджолярів-любителів м. Мукачево Віктор Пилипенко.

Окрім пам’ятного іменного диплома першого ступеня та золотої медалі Йосип Йосипович вручив переможцю сертифікат на 20 тисяч гривень.

Володарем срібної нагороди став Степан Керек із Мукачева, бронзова відзнака дісталася Маргариті Пиняшко з Іршавського району.

Медаль та диплом за вагомі заслуги у збереженні популяції елітних карпатських бджіл у місцях їхнього природного ареалу в Закарпатській області, за багаторічну підтримку районної спілки пасічників “Нарцис” та за створення умов для поширення передового бджільництва Хустського району Йосип Йосипович особисто вручив міському голові Володимиру Кащуку, який більше 33 років захоплюється бджолярством і є одним із його учнів.

На фото: Й.Й.Рачок та В.П.Кащук на церемонії вручення премії “Карпатські бджоли” (06.10.2019 р.).

“Для мене це надзвичайно дорога відзнака. Я глибоко поважаю Йосипа Йосиповича. Це мій учитель і наставник, людина щедрої душі та доброго серця, патріот свого народу. Його життя сповнене християнської любові і є добрим прикладом для багатьох із нас”, – поділився Володимир Кащук після отримання пам’ятної відзнаки.

На фото: Йосип Рачок на пасіці свого учня Володимира Кащука.

Багаторічну працю Йосипа Йосиповича Рачка, його професіоналізм, діяльність щодо збереження та поширення чистопородних карпатських бджіл, підняття культури бджільництва в Закарпатській області відзначили й на обласному рівні – грамотою Закарпатської обласної ради.

Також грамотами Закарпатської обласної ради за наполегливу та самовіддану працю по збереженню та популяризації карпатських бджіл були нагороджені Віктор Пилипенко, Юрій Хома, Михайло Несух, Віктор Папп, а міськими грамотами в урочистій обстановці відзначено Віталія Павлія та Василя Яковця.

На фото: Й.Й.Рачок та Ф.М.Пилип на врученні премії “Карпатські бджоли”.

Варто зауважити, що фонд премії “Карпатські бджоли” створений на необмежений термін і, згідно із засновницькими документами, не може бути ліквідований ніким, навіть засновником чи його правонаступниками.

Важливо, що поряд із організаційним комітетом діє сімейна рада Йосипа Рачка (до якої входять діти, онуки та їхні сім`ї – всього 16 осіб), яка є керуючим органом Фонду ім.Й.Рачка, несе повну відповідальність за збереження та фінансовий стан, плідно співпрацює з оргкомітетом і обрала першим правонаступником фонду премії ім.Й.Рачка його онука – Ростислава Агосту, і так буде з покоління в покоління!

На фото: (зліва направо) перший правонаступник фонду “Премія Карпатські бджоли” Ростислав Агоста та Йосип Рачок.

Йосип Йосипович щиро вірить й сподівається, що започаткована ним справа буде продовжена нащадками, адже багатий він 8 онуками й 11 правнуками.

А ще знаний пасічник мріє, щоб процентні нарахування банку на його кошти активно “працювали” на благодійні цілі і сьогодні, й після відходу його в інший світ, дали відчутний поштовх не тільки поліпшенню та збереженню чистопородних карпатських бджіл, а й сприяли розвитку бджільництва загалом в Україні. Тому сподівається, що колись у нашій країні можна буде укласти з банком ексклюзивну угоду на цивілізовану співпрацю з використання на благодійність своїх збережень, так званий ендавмент.

Йосип Йосипович пояснює: у світовій практиці ендавмент розуміють як капітал, доходи від існування якого використовуються для благодійної діяльності. Розпорядник цих коштів за заповітом (якщо мова про кошти фізичної особи) отримує право здійснювати цілеспрямовані пожертви, меценатську допомогу лише з процентів або дивідендів, нарахованих на суму такого ендавменту. Він не має права витрачати або відчужувати основну суму ендавменту. Можливість засновувати ендавмент, відповідно до чинного законодавства, надано для неприбуткових організацій та благодійних фондів.

У всьому цивілізованому світі (особливо у США та Великій Британії) вже сотні років працює ендавмент як гарантована форма спонсорства для неприбуткових організацій. З метою фінансової підтримки обдарованих людей, закладів освіти, культури. Спонсор, як підкреслено у Вікіпедії (вільній енциклопедії), може визначати конкретні цілі, для яких призначено ендавмент (а цього й домагається Йосип Рачок), і спосіб його існування, сума пожертви може бути недоторканною довічно чи на визначений період часу, при цьому використовують тільки отриманий від неї дохід.

За його допомоги вийшло у світ унікальне видання Історія досліджень карпатських бджіл

У рамках свята меду та вина “Срібні джерела-2019 ” у Хусті відбулася й презентація унікального видання “Історія досліджень карпатських бджіл”. Це книга визначного селекціонера-дослідника, науковця й практика, який був біля витоків високопродуктивних типів ліній карпатських бджіл, світила світового рівня – Віктора Петровича Пилипенка з Мукачева.

На фото: Йосип Рачок із Віктором Пилипенко після презентації видання “Історія досліджень карпатських бджіл”.

Від самої задумки й до друку видання пройшло довгий понад десятирічний шлях і побачило світ завдяки фінансовій допомозі мецената-добродійника Йосипа Рачка, який щиро вболівав за те, щоб ця праця не “канула в лету”, а послужила здоров`ю української нації завдяки розвитку бджільництва в Україні. До слова, це не перше видання, що вийшло в друк за підтримки шанованого хустянина. У 2015 році на кошти Й.Рачка була надрукована й видана у Львові книга М.Бізонича “Хуст, 925 років”. Це був чудовий подарунок жителям та гостям міста над Тисою. Завжди з радістю добродійник відгукувався й на потреби журналу “Український пасічник”, фінансово допомагаючи часопису.

“У виданні узагальнено дані щодо бджіл гірських районів Карпат, їхніх господарсько корисних ознак. Висвітлено біологічні особливості карпатських бджіл і вперше викладено факти з історії виникнення біоморфологічного стандарту на аборигенних сірих карпатських бджіл, а також відомості про пасіку, завдяки якій цей стандарт з`явився на світ і став головним критерієм в оцінці ступеня чистопородності окремих сімей і цілих пасік. Положення стандарту не можуть викликати жодних сумнівів, оскільки вони є результатом роботи спеціалістів з пасіки, яка впродовж понад 150 років не мала просторового контакту з іншими бджолами. Висвітлено причини організації матковивідного бджолорозплідника в Закарпатті та його роль у розповсюдженні карпатських бджіл у різних регіонах земної кулі. Також у книзі, окрім наукових фактів і досліджень, містяться спогади про моїх колег, які доклали багато зусиль, щоб карпатські бджоли здобули світову славу”, – розповів автор видання, кандидат сільськогосподарських наук, науковий співробітник інституту бджільництва Віктор Пилипенко.

Непересічна подія зібрала дійсно тих, хто залюблений у бджолярську справу, розуміє цінність збереження нашого природного скарбу – карпатської бджоли. На презентацію завітали й гості зі Львова, зокрема головний редактор журналу “Український пасічник” Микола Осташевський, який високо оцінив труд науковця, кандидат сільськогосподарських наук Василь Гайдар, директор департаменту агропромислового розвитку Закарпатської ОДА Юрій Лесьо, представники міської влади, журналісти.

Цікаве видання Йосип Йосипович має намір розповсюдити по всій області та Україні. Вже подарував книги пасічникам Хустщини, відправив на Тячівщину, Свалявщину, передав у всі шкільні бібліотеки міста та району. Тож хай майбутні юні бджолярі (і всі бажаючі) не тільки черпають знання та потрібні відомості про нашу бджілку-трудівницю, але і самі згодом закохаються в цю справу і стануть гідними послідовниками досвідчених майстрів медової справи.

Будь тим, ким підказує тобі серце, а не тим, ким диктує тобі бути світ

У всі свої добрі справи, окрім великих коштів, зароблених тяжкою працею, Йосип Йосипович вкладав частинку душі й серця. Щиро й щедро!

Без сумніву, його життя є прикладом справжнього християнина у найкращому і найглибшому розумінні цього слова. Адже живе він, сповідуючи Божі заповіді, люблячи Всевишнього і ближнього свого, допомагаючи при потребі нужденному. Багато років підряд з нагоди Дня “Білої тростини” фінансово допомагав та безоплатно надавав понад сотню банок меду членам Хустської територіальної первинної організації Українського товариства сліпих (УТОС), а скільком стареньким із Хустського районного територіального центру обслуговування пенсіонерів та інвалідів справжнім солодким подарунком став запашний мед від Йосипа Йосиповича – і не перелічити. Утім і не треба. Адже справжня благодійність цього не потребує. Це – стан душі, поклик серця. Однак винагорода завжди є. Недарма ж доля так прихильна до пана Йосипа, даруючи довгий і щасливий вік.

На фото: голова Закарпатської обласної ради Михайло Рівіс та Хустський міський голова Володимир Кащук вітають Йосипа Рачка із присвоєнням звання “Почесний громадянин міста Хуста” (2016 р.).

Ось такою неординарною та багатою на благородні вчинки є книга життя Йосипа Йосиповича Рачка. Скільки сторінок можна до неї ще вписати? Які сторінки ще попереду? В житті – як у пісні, у кожній своє – свій зміст і своя особлива родзинка. Тож нехай на кожній сторінці життєпису Йосипа Йосиповича й надалі встеляються золотими літерами істинне добро, великодушність, щедрість, справжня християнська любов. Бо нескінченна та пісня, в якій живе мелодія цієї любові.

Богдана КЛЕКНЕР

«Карпатський об’єктив»

Залиште свій коментар

Спецпроекти