«Університет третього віку» – золотий час для літніх людей

Вони своїм прикладом доводять, що пенсія – це не кінець життя, а тільки початок. Саме тоді настає золотий час для втілення усіх своїх мрій, планів та задумів. А ще вони відкриті для нових знайомств, подорожей та безперервного навчання протягом усього життя. Бо вчитися ніколи не пізно…

В Ужгороді вже другий рік діє «Університет третього віку». Навчання триває на базі громадської організації «Справа Кольпінга в Україні».

У такому університеті люди «золотого віку» навчаються за декількома напрямами – психологія, комп’ютерні технології, іноземні мови (англійська, угорська, німецька), здоровий спосіб життя, мистецтво (хоровий спів та рукоділля). Окрім цього, слухачі університету разом проводять свій вільний час: відвідують театри, виставки, екскурсії. Найстаршому студенту Тибі бачі – 80 років, а студентці Катерині Павлівні – 81. Викладають літнім студентам досвідчені педагоги. Навчання є безкоштовним. Триває воно, як у звичайних університетах – по семестрах і з канікулами. Наприкінці кожного семестру вручають посвідчення, відзнаки, грамоти.

«Ужгородський університет третього віку» створений з метою реалізації принципу навчання людей старшого віку (50+) впродовж усього життя та підтримки їхніх фізичних, психологічних та соціальних здібностей, – розповідає регіональний координатор, референт осередків «Справа Кольпінга на Закарпатті» Тетяна Ігнатьо. – В обласному центрі ми діємо вже близько трьох років. Зараз університет набирає обертів, ми приймаємо слухачів, плануємо відкривати нові напрями. Основним завданням створення «Університетів третього віку» в різних містах України є покращення життя сеньйорів, тобто осіб старшого віку. Ще одне важливе завдання – це безперервна освіта протягом усього життя».

Вже давно доведено, що людський мозок потрібно постійно тримати в тонусі, а особливо у старшому віці. Тож навчання на пенсії не тільки втілює в життя давні, нереалізовані мрії літніх людей, але й допомагає їм підтримувати себе у добрій інтелектуальній та фізичній формі.

«Нині університет нараховує 32 слухачі. Окрім традиційних лекцій плануємо вводити оздоровчу гімнастику, – розповідає керівник університету Тетяна Головей. – Оскільки ми усі люди старшого віку, то в кожного є свої таланти і безцінний досвід, яким ми радо ділимося. Хтось вміє гарно вишивати, хтось пекти, хтось читати лекції. Приміром, слухачка комп’ютерної грамотності паралельно викладає у нас угорську мову. Поки що маємо з кожного предмета по одному уроку на тиждень. Водночас ми спілкуємося з такими ж університетами в інших регіонах України, обмінюємося досвідом. Час від часу до нас приїжджають цікаві лектори. Наприклад, нещодавно у нас була неймовірно цікава лекція про органічне землеробство. Також дуже цікавими є лекції з конфліктології та геронтології. Зважаючи на наш вік, дуже цікаво послухати про те, як правильно старіти, як правильно будувати своє життя, коли тобі вже за п’ятдесят».

Як зазначали самі «студенти», долучитись до проекту їх спонукало передусім бажання спілкуватися, бути потрібним і здобувати нові знання. Чимало слухачів визнають, що їм поки бракує досвіду для роботи на комп’ютері, для комунікації в Інтернеті, сплати комунальних послуг тощо.

«В університеті навчаюся вже рік. Неймовірно задоволена. Прийшла сюди тому, що хотіла здобути знання з комп’ютерної грамотності. Вдома не розуміють, як можна не знати таке елементарне. За рік я стала впевненим користувачем ПК, активно спілкуюся у соцмережах», – розповідає лікар, а тепер уже пенсіонерка і слухачка університету Вікторія Марченко.

Утім, найголовніше у цих університетах – те, що тут збуваються мрії. Люди «золотого віку» втілюють в життя свої таланти, які з певних причин не вдалося реалізувати замолоду. Ось студент університету пан Василь Щомак усе життя пропрацював на залізниці, а зараз активно пише поезію.

«Зараз, на схилі свого віку, я почав писати вірші. Талант до цього мав давно. Але в житті було стільки факторів, які перешкоджали мені писати і розвиватися. Починаючи від радянської влади, яку потрібно було хвалити і не писати нічого патріотичного, і закінчуючи «прозою життя», коли було не до віршів. Тож зараз пишу і, дякувати Богу, маю вдячних слухачів», – розповідає чоловік.

Студенти зізнаються, що мають одну мрію на всіх – подорожувати. Хоча, зважаючи на розмір пенсії, далеко не розженешся. Тим не менш, студенти «Університетів третього віку» в інших містах України практикують такі подорожі. Зазвичай збирають кошти на них гуртом, проводячи численні майстер-класи та продаючи свої хенд-мейд вироби.

Студентки університету по секрету діляться, що таке навчання – це стимул для жінки навіть старшого віку гарно одягнутися, нафарбуватися і вийти на люди.

«У нас дуже хороша атмосфера. Усі милі стариганчики, – сміється слухачка університету Тетяна Фольовчук. – Це люди в розквіті творчих і фізичних сил. Дуже добре, що у нас є привід зустрітися, поспілкуватися, познайомитися. Особливо раді гостям, які заряджають нас позитивними емоціями».

Подібні університети діють і за кордоном. Щоправда, система надання послуг та підтримка сеньйорів там на значно вищому рівні.

«Аби побачити, як функціонують такі університети, далеко ходити не треба. Можна поїхати в угорський Мішкольц, або ж до наших польських колег, – розповідає Тетяна Ігнатьо. – Там у Вроцлаві та Варшаві такі заклади є дуже популярними. І ще вони тісно співпрацюють з тамтешніми державними університетами. Тож навчання проходить на досить високому, можна навіть сказати – академічному рівні. Тому отримані дипломи дехто використовує як другу освіту чи підвищення кваліфікації. Варто також наголосити, що органи місцевого самоврядування і держава теж підтримують сеньйорів. Зокрема, якщо ти є студентом «університету третього віку», то маєш великі пільги на транспорт, ліки, відвідування закладів культури тощо. А ще – маєш можливість подорожувати. Про що мріємо і ми. Адже поруч маємо чотири кордони».

Тож коли за віком ти літня людина, головне – намагатися залишатися всередині молодим. Адже пенсія – це лише черговий етап життя! А ось яким він буде, залежить тільки від кожного.

Христина БІКЛЯН