Барвиста «Косиця», або Як ужгородські майстрині відроджують традиційну закарпатську вишивку

Вишиванка – це не просто одяг, а національна святиня. Щороку в третій четвер травня в Україні відзначається День вишиванки. Традиція прикрашати вбрання вишивкою в українців бере початок з глибокої давнини. Унікальне народне мистецтво «живопису нитками» передається з покоління в покоління.

Найбільша колекція одягової вишивки нашого краю зберігається в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту. Тут її близько трьох тисяч. І представляє вона різні етнографічні та етнічні групи.

На базі музею вже кілька років поспіль діє студія закарпатської традиційної вишивки «Косиця». Викладачки тут вивчають і відроджують стародавню закарпатську вишивку та навчають цій справі всіх охочих.

Про роботу студії, а також про особливості закарпатської вишивки говоримо із Вікторією Співак, майстринею-вишивальницею, кравчинею, викладачкою вишивальної майстерності.

– Вікторіє, розкажіть, будь ласка, як розпочалося ваше захоплення вишивкою.

– Голку тримаю в руках усе своє життя, оскільки за освітою я конструктор швейних виробів. Виготовлення одягу – це справа мого життя. І якщо створенню сучасного одягу мене навчили в університеті, адже я дизайнер одягу, то особливості виготовлення та декор давнього традиційного вбрання були для мене «недослідженою землею». Зазвичай музейні експонати не можна чіпати руками, доводиться розглядати звіддаля, тобто бачити лише зовнішній вигляд. А я дуже хотіла роздивитися з вивороту стародавні взірці народного вбрання, знати, які шви та техніки використовувались для оздоблення. Тому, як тільки почула, що в Ужгороді відкривають студію традиційної закарпатської вишивки на базі музею, вирішила, що маю бути там. Тож прийшла як учениця, але ця справа так припала мені до душі, що зараз я викладачка студії. Окрім мене, тут викладає ще майстриня Галина Мунчак.

– У чому полягає робота студії «Косиця»?

– Студія займається відтворенням автентичних старовинних сорочок, притаманних Закарпаттю. Здебільшого першоджерелом є експонати з колекції Ужгородського скансену (музею народної архітектури та побуту). У рамках курсів ми вчимо бажаючих відтворювати сорочки за стародавніми взірцями. Навчальний процес спрямований на те, щоб людина прийшла, отримала теоретичні знання про закарпатську вишивку та досвід і врешті створила собі вишиванку. За час існування «Косиці» проводилося вже кілька курсів на різну тематику, де ми вчилися створювати певний тип сорочки. Приміром, були такі теми, як сорочка-заспульниця, бойківська сорочка, чоловіча сорочка тощо. Після закінчення кожного курсу відбувається презентація підсумків роботи, де кожна з учасниць «Косиці» показує власний готовий виріб. Загалом за час існування студії нашим ученицям вдалося виготовити близько пів сотні вишиванок.

– Чим унікальна закарпатська вишивка?

– Історично так склалося, що Закарпаття – багатонаціональний край. Тут проживають угорці, румуни, словаки, німці, євреї тощо. Тим паче, у свій час Закарпаття входило до складу тих чи інших держав: Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини. Унаслідок цього сформувався самобутній регіональний комплекс традиційного вбрання українців Закарпаття, що зберіг давню українську культурну основу, а в межах етнографічних груп краю – спільні ідентифікаційні ознаки. Тому закарпатська вишивка є своєрідним самобутнім міксом. Також варто враховувати, що вишивка – це не стала річ. Вона змінювалася з розвитком, зокрема, промисловості, з’являлися нові барвники, нитки. Наприклад, до появи анілінових барвників використовувалися здебільшого червоні та сині кольори. На початку XX ст. вишивка стала більш різнобарвною. Узагалі особливість закарпатської вишивки в тому, що вона яскрава, різнокольорова. Більш архаїчними є геометричні орнаменти, вони в закарпатській вишивці домінують, але в окремих вишивальних осередках були популярними рослинні або зооморфні орнаменти. Утім кожна майстриня, використовуючи ту чи іншу техніку та певні орнаменти, вкладала у них свій зміст.

– Яку ще графічну інформацію приховувала вишиванка?

– Загалом вишивка використовувалась для оздоблення, прикрашання одягу. Але оскільки техніки та орнаменти в різних регіонах або навіть селах різнилися, то можна сказати, що вишивка могла бути своєрідним паспортом, що розповідав, з якої місцевості українець, якого він роду, навіть якого соціального статусу. І це «особисте посвідчення» вважалося дійсним не лише за життя. Побутував звичай, що весільні святкові сорочки, чоловіча та жіноча, ховалися в скриню і через роки в них людину ховали – аби на тому світі подружжя могло впізнати одне одного. Узагалі традиційна українська вишивка несе безліч кодів. Вікові нашарування, характерні для всієї нашої культури, повною мірою відобразились у вишивці. У зв’язку з небувалим розквітом українського національного вбрання, люди стали звертати неабияку увагу на те, що зображено на їхніх вишиванках, які кольори поєднані та що вони символізують.

– Студія «Косиця» – це не тільки про передання знань, але й традицій. Уже кілька років поспіль ви втілюєте проєкт «Моя перша вишита сорочка».

– Так, кілька років поспіль ми створюємо й презентуємо сорочки новонародженим, які з’явилися на світ 23 і 24 серпня, на День прапора та День Незалежності України. Відтак одразу в пологовому, з першим днем життя, малеча одержує першу в житті вишиванку. Маленька сорочка прикрашена традиційною закарпатською вишивкою, створена з найщирішими побажаннями щасливої долі. Це своєрідний оберіг та захист у житті. Знаєте, емоції від самого процесу виготовлення вишиванки для малечі та візиту в пологовий важко передати словами. Ми беремо участь у різних проєктах, але цей найтепліший. Дуже сподіваємося, що особливо дівчатка, коли стануть дорослими, захочуть вишити сорочку для своїх дітей. І так секрети цього давнього ремесла передаватимуться з покоління в покоління.

Христина БІКЛЯН