126780
16:48 29.032022

Допомога на Чопському залізничному вокзалі

Життя 1957

З початку війни біженці постійно прибувають і на Закарпаття. Оскільки значна частина з них їде далі за кордон потягом, а в нашому краї є така можливість лише через пункт пропуску в Чопі, тож і там щодня накопичується чимала кількість людей. Є ті, хто проводить на залізничному вокзалі лише декілька годин, але є й такі, хто декілька днів. Хтось прибуває з багажем, хтось взагалі без нічого. Жінки, діти, чоловіки… рятуючись від бомбардувань, котрі в своїх містах і селах провели кілька днів у підвалах, а затим у переповненому евакуаційному потязі прибули до Чопа… голодні, спраглі, втомлені…

Маріанна Ковач, очільниця місцевої скаутської команди, була першою, яка звернула увагу на них та спробувала знайти вирішення ситуації.

– Я йшла зі школи в бік вокзалу 28 лютого, там було багато людей всередині і зовні. Ми обговорили з командиром команди Томашем Берецькі ідею, що спробуємо приготувати бутерброди та чай, привезти їх сюди, а потім роздати тим, хто тут застряг. На той час уже прибували й іноземні студенти, які сюдою виїжджали. Я думала лише про сили нашої скаутської команди, що ми можемо зробити, – згадує початок процесу пані Маріанна.

За її словами, тоді спала на думку ідея, що неподалік є кухня реформатської парафії, на якій можна приготувати бутерброди та заварити чай. Маріанна створила групу в соцмережі, в котрій зібрала скаутів та їхніх батьків, сказала про плани. Потім зателефонувала співробітниці місцевої амбулаторії Агнеш Кертес, бо знала, що та чергує на кордоні з межах організації Червоного Хреста.

– Вже в понеділок була величезна хвиля біженців. У нашій амбулаторії шукали волонтерів медиків, для чергування в наметі Червоного Хреста в ПП «Тиса» біженці прибували машинами, великими автобусами. Це було жахливо. Це окрема історія, як усе це на нас вплинуло. Тоді про залізничну станцію не йшлося. Із 8 ранку я зі своєю колегою чергувала в наметі Червоного Хреста, коли мені зателефонувала Маріанна, що на вокзалі дуже багато біженців теж, що потрібно щось робити. Вона ініціювала в межах своєї скаутської команди, щоб готувати бутерброди, роздавати біженцям. Я зауважила, бачачи наплив людей на автомобільному пункті пропуску, що це непідйомне завдання для дітей-скаутів.

Тоді я опублікувала допис у Facebook із питанням, хто може допомогти нам готувати та роздавати їжу. Наш священник Жолт Шовш одразу мені зателефонував, щоб дізнатися, чим він і церковна громада можуть допомогти. Багато людей зголосилося, тож Маріанна створила групу в Месенджері, і ми там обговорювали деталі. Так почалося, – згадує Агнеш, яка долучилася до процесу як медпрацівник, а потім приєдналася до волонтерів на вокзалі. Відтоді, в позаробочий час, вона чергує в медпунктах, а також є одним із координаторів на залізничній станції.

– Паралельно з організацією почалося приготування чаю та бутербродів. Ірина Імре зголосилася координувати роботу на кухні, а ми, діти й батьки, коли певна партія була готова, виносили на вокзал. Спочатку за власні гроші купували хліб, чай, лимон, сир, масло. Ми отримали стіл від парафії, відро, ополоник, я купила пластикові стаканчики, серветки. Ось так ми вирушали. Контейнер з бутербродами ставав порожнім за мить. Потім прийшла заміна. На вулиці похолодало під вечір і ми зайшли в зал очікування вокзалу, розташувалися поруч із представниками Червоного Хреста, – розповіла Маріанна Ковач.

– Коли почалася війна, ми розмовляли з отцем Петером Турзо про те, як допомагати людям на вокзалі. Ми вирішили обговорити деталі ввечері. Тим часом, поклавши слухавку, побачила пост про те, що скаути кличуть усіх на допомогу. Так ми долучилися до них і виникла ця трійка, – каже Андреа Філеп, представниця римо-католицької громади Чопа, котра відтоді також чергує кожен четвертий день.

– Христос також нагодував людей п’ятьма хлібами і двома рибами. Ми теж так починали, у нас було 3 буханки, з тих пір рух розширився, до нас долучилося дуже багато небайдужих, — каже пані Агнеш, яка зізнається, що це важко і їй, і членам сім’ї, і психологічно, і фізично.

Волонтери часто за власні гроші купують ліки для медпунктів, оскільки дитячі ліки не входять до аптечки, немає протиблювотних і протидіарейних ліків, хоча вони дуже потрібні.

До благородної справи долучилося багато людей. Пастор Жолт Шовш направляє сюди отримані пожертви. Декан Ужгородського округу Закарпатської реформатської церкви Аттіла Балог також зголосився надавати нам те, що ми попросимо, з гуманітарної допомоги, яку отримує з Угорщини. Через колишнього пастора реформатської громади Чопа Ваторію Катону отримуємо підтримку від Мальтійської служби допомоги: пластикові стаканчики, підгузки, зубну пасту, зубні щітки, солодощі тощо.

Долучилися реформатські громади сіл Есень, Тисауйфалу, Сернє. В перші дні з Ракошина приїхав пастор та декілька вірян, вони також долучилися до роботи і на кухні, і на вокзалі. Купували хліб у пекарні «Інтер-Пак» за собівартістю. Але були й ті, хто приносив із дому сир і ковбасу.

– Нас також підтримували грошима і самі вимушені переселенці. Були ті, хто сказав, що гривня за кордоном їм більше не потрібна, давайте використаємо її, щоб завтра була можливість допомогти тим, хто буде в такій самій ситуації. Чоловікові, який запропонував більшу суму, ми сказали, що тут поруч є обмінник, але він відповів, що все те, що йому потрібно, він має, а ці гроші хоче віддати. Тих грошей вистачило нам доволі надовго. Дехто давав 500 гривень, хтось 1000 чи 100, казав, це все, що є, але хоче це віддати. Були випадки, коли молоді люди проводжали свої сім’ї за кордон, а самі поверталися назад, але питали в нас, що треба, і принесли нам три візки води, щоби ми використовували, – веде далі Маріанна.

– Спочатку ми почали купувати за гроші з церковної скриньки пожертв, але оскільки це не велика сума, попросили підтримки в Католицького Карітас. Вони нам дуже допомагають, двічі на тиждень доставляють дитяче харчування, засоби гігієни, інгредієнти для бутербродів, воду, але і цього не буває достатньо, бо людей дуже багато. Фінансову підтримку надав також і колишній єпископ Антал Майнек. До нас долучилися і католицькі парафії з Соломонова та Тийглаша. Допомагають на кухні чи на вокзалі. З Кішварди Андрея Цап та її команда доставили мікроавтобус гуманітарної допомоги, зібраний трьома організаціями – це Європейське територіальне об’єднання «Тиса», Культурне товариство «Варда», Закарпатський дім.

Також ми отримували фрукти, бутерброди та воду від Червоного Хреста для роздачі, – розповідає Андреа Філеп. Її донька Аніта вчилася в Києві та має багато друзів і знайомих. Вони приїжджають родинами, залишаються на ніч, жінки та діти їдуть далі, а чоловіки повертаються назад.

Одна з подруг Аніти прибула через 2 тижні після початку обстрілів Київської області, залишилася тут і приєдналася до місцевого волонтерського руху.

Допомагає також багато молоді, яка носить все необхідне між парафією і станцією. За потреби спілкуються англійською, перекладають, інформують, вони – своєрідний інформаційний центр.

Координатор молоді – другокурсник історичного факультету Українсько-угорського навчально-наукового інституту УжНУ Корнел Балог.

– Спочатку покликали мою сестру, як активного скаута, я долучився 1 березня. З тих пір я починаю щодня о 12 годині – якщо не маю занять – зазвичай залишаюся до 20-21 години, але іноді і до 22-ї, коли приїжджає більша група. Добре, що можу допомогти не лише тим, хто приїжджає здалеку, а й своїй громаді. Повідомлю прибулим про розклад або де перетинати кордон, при необхідності перекладаю з англійської. Зі своїми однолітками ми роздаємо їжу, супроводжуємо тих, хто залишається на ніч, в центри тимчасового розміщення в садок чи в школу, несемо їхній багаж. Ми чуємо про важкі долі, це психологічно важко, але поки що тримаємося.

Волонтерська група, яка складається з представників місцевої команди скаутів, реформатської та римо-католицької церкви, працює щодня на Чопському вокзалі ось уже близько чотирьох тижнів, допомагають заради того, щоби полегшити складну ситуацію інших. долучаються, хто чим може. Хтось мастить хліб, хтось роздає гарячий чай, надає інформацію або ж заспокоює добрим словом. Працюють щодня разом дорослі та діти. Хто на вокзалі, хто на кухні, а хто між двома локаціями, всі самовіддано та не жаліючи сил.

– Але ми залишаємося вдячні за те, що маємо можливість повернутися до свого власного дому, що стоїмо з того боку столу, де дають. Ми вдячні Всевишньому, що маємо можливість давати, що маємо донорів, – резюмує Агнеш Кертес.

– Ми робимо те, що Бог довірив нам, — каже втомлена, але сповнена надії Маріанна Ковач.

Вікторія Рего/Rehó Viktória/Kárpátalja hetilap

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Новини
Життєвий доробок Іштвана Лаудона презентували на виставці в Ужгородському замку. Фото, відео
21:17
Незаконна торгівля боєприпасами в Мукачеві: прокуратура наполягає на триманні підозрюваного під вартою
16:41
Закарпатським водіям нагадують: не можна залишати в авто дітей та тварин
16:31
Патрульні виявили ознаки підробки номерів агрегатів у мотоциклі водія
15:40
На Ужгородщині через спалювання трави загорілася надвірна споруда
15:20
На Закарпатті чоловік впав у річку із крутого схилу
15:05
У Закарпатській області оголошено штормове попередження
14:50
Допомога людям з особливими потребами – у фокусі уваги керівництва Закарпатської області та міжнародних партнерів
14:33
Завтра в Мукачеві проведуть благодійний ярмарок в підтримку захисників
14:19
Працівники «Закарпатського обласного центру контролю та профілактики хвороб МОЗ» брали учать у зустрічі з ВООЗ
14:03
Всі новини
Головне