121048
17:25 17.112021

Життєві історії двох перечинських комунальниць

Життя 2741

«Кармеліти». Так у Перечині місцеві називають прибиральниць міста. Походження такої назви кореспонденту «Карпатського об’єктива» пояснила майстер КП «Комунальник» Христина Чаварга: «Більшість наших прибиральниць – жінки ромської народності. Але люди не називають їх циганками, ромками, а Кармелітами, а ми – нашими дівчатами. Як відомо, Кармеліта – популярне жіноче ім’я в ромів.

Наразі в «Комунальнику» семеро прибиральників міської території – п’ятеро жінок і двоє чоловіків. Під час обідньої перерви поспілкувалася з двома ветеранками: Мар’яна Адам розпочала трудову діяльність ще в далекому 1985-му, а Тамара Адам працює тут безперервно майже 17 років. Жінки зауважують, що за цей час змінилося дуже багато начальників та майстрів – годі пригадати всіх. У Тамари губи підведені червоною помадою, нігті покриті рожевим лаком, на пальцях срібні прикраси, на вухах масивні срібні сережки. «Дівка (дочка) подарила», – каже. Мар’яна має сережки з камінцем. Каже, що це медичне золото. Жінкам роблю комплімент: такі парадні на роботу ходять. Обидві ніяковіють. «У Перечині ходимо лише на роботу, нема куди більше одягати прикраси», – каже Тамара. На її щоках з’являється рум’янець – чомусь засоромилася.

Пані Христина розповіла, що, коли в комуналі (у радянські часи це було ЖКГ) був період нестабільності, дехто з працівників звільнився, походив-погуляв-попрацював на інших роботах, але зрозумів, що ліпшого за комунал нема, і повернувся. Тому роботу люблять, цінують, бо тепер працевлаштуватися не так просто навіть людині з вищою освітою: на підприємствах та в організаціях триває скорочення, чимало ФОПів згортають свою діяльність.

Тамара

10 листопада Тамарі Адам виповниться 55 років – чудовий ювілей. Народилася в Перечині у багатодітній сім’ї, яка проживала по вулиці Цегельній. У батьків було восьмеро дітей, Тамара – четверта. Не знає ані читати, ані писати. Хоча й закінчила початкову школу, але не мала бажання вчитися. 15-річною вийшла заміж за старшого на рік Романа, одинака. Пішла за невістку.

– З Романом розписалася, я була його законна жона, – каже гордо. – Чоловік передчасно помер у 33 роки. У 32 я залишилася вдовою з чотирма дітьми на руках, найменшому було три роки, тепер йому 22. Із матір’ю Романа ми угодовали всіх дітей. Вона робила в комуналі. Коли хворіла, то я йшла замість неї підмітати. Як діти підросли, рішила йти на роботу. Стара (свекруха) порадила іти в комунал. Проситися пішла до начальника. Іван Іванович узяв ня. Дали мітлу, показали ділянку, яку маю прибирати. Встаю о 6-й, п’ю каву, збираюся і вже о 7-й беру віник і стаю до роботи. За стільки років руку набила – свою ділянку підмітаю за 2–3 години. Взимку сніг чищу, лід збиваю. Потім ідемо робити, що нам каже майстерка. Коплеме клумби, садимо квіти, обрізаємо дерева, прибираємо цвинтар, чистимо потоки. Роботи тримаюся, бо я не валовшна іти кудись заробляти. Дістаю зарплату, платять відпускні, коли хвора, то йду на лікарняний. Шкода, що пенсію не можу оформити, бо для того треба було народити ще одну дитину.

Тамара додає, що коли в місті відбуваються концерти, культурно-масові заходи, то чергують, а потім гуляють, танцюють. «Можемо стати послухати, потанцювати. Булисьме всі на урочистому відкритті площі Незалежності. Танцювали, доки лиш музика грала», – розливається в щасливій посмішці. «Наші дівчата, коли чують музику, хочуть танцювати, такі зажигалочки. Потім і робота веселіше йде їм», – зауважує майстерка Христина.

Мар’яна

Мар’яна Адам народилася 10 січня 1969 року у Великому Березному.

– Мама була русначка, писалася Келешовчак, а тато – циган. Ми з братом росли без нього. Мама померла в 32 роки, мені було 4, а брату – 9. Його забрали до інтернату, а я лишилася коло баби. Через рік вона померла, то мене дали сюди в Перечин, в школу-інтернат.

Звернула увагу, що в мовленні Мар’яни домінує українська, а не діалект. Говорить розважливо, лаконічно, де треба, уточнює деталі.

– Так я ж вчилася добре, закінчила 8 класів, знаю писати-читати. В інтернаті була активісткою, спортсменкою – грала у волейбол, баскетбол, – каже гордо і продовжує розповідати про головні події свого життя: – Познайомилася з хлопцем з Перечина, циганом. Женя мав батьків, але жив із бабою. Ми поженилися, розписалися, я пішла жити до них на Цегельну. Баба замітала в комуналі, я ходила з ним, помагала, скоро втяглася. Мене взяли на роботу в 16. Протягом 36 років, з 1985- го, я декілька разів звільнялася, ходила на заробітки з нашими, але через пару місяців чи пів року повертала у свій рідний комунал. Два роки тому звільнилася, бо раніше я лише підмітала, а нам сказали, що треба виконувати й іншу роботу: обрізати кущі, дерева, вчитися робити з різними інструментами. Потім зрозуміла, що все, чого навчилася, – добре, згодилося і вдома, знаю і вмію кущі обрізати, квіти садити. Маю невеликий город, на якому вирощую городину, картоплю.

– Так, працівники «Комунальника» не тільки підмітають вулиці, а й займаються благоустроєм міста. На клумбах садимо квіти, доглядаємо їх, формуємо та обробляємо кущі від шкідників і хвороб, обкопуємо зелені насадження. Під час карантину дезінфікували майданчики, сміттєві баки, під’їзди. Дівчата опанували і секатори, і кущорізи, і ножиці – просто молодці, – похвалила своїх колег майстерка. Жінки оцінили похвалу – переглянувшись, щиро посміхнулися.

Мар’яна Адам у 50 років оформила і пенсію як багатодітна мати: народила п’ятеро дітей. «Пенсія невелика, 2700 гривень, але для мене ці гроші дуже добрі. Для пенсії треба було і стаж мати, добре, що я робила», – зізнається.

Наприкінці нашої розмови питаю жінок, чи були випадки, коли люди принижували чи ображали їх за таку непопулярну роботу. «Ні, не було такого», – кажуть в один голос. Це добре і радує. Додам: вони, люди праці, заслуговують на добре слово і газетну публікацію.

Тетяна ГРИЦИЩУК

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне