117596
14:58 24.082021

«Коні рятують мене від емоційного вигорання!» – каже власниця кінного ранчо на Мукачівщині Людмила Калиніч

Життя 6249

«Та це ж справжнє українське ранчо!» – перша думка, що виникає, коли потрапляєш до кінно-спортивного клубу «Канзас-сіті» неподалік Мукачева у селі Клячаново. Його історія почалася 9 років тому, коли тендітній власниці ранчо Людмилі Калиніч подарували першого коня і ослика. З тих пір кінна родина тільки поповнювалася. А любов до коней дівчина несе крізь усе життя, ще з раннього дитинства. В інтерв’ю спеціально для «Карпатського об’єктива» Людмила розповіла не тільки про надзвичайну користь від контакту з цими благородними тваринами, але й про головні проблеми в їхньому утриманні.

Доброго дня, Людмило! Сьогодні Ви – успішна власниця кінного-спортивного клубу, який працює близько трьох років. Розкажіть нам свою історію втілення мрій у життя.

– Моя історія любові до коней починається ще з глибокого дитинства. Насправді найбільше з усіх тварин, ще маленькою дівчинкою, мене захоплювали коні. У нашій родині, якщо так зізнатись, усі обожнюють цих тварин. Я особисто вперше з ними познайомилась, коли приїздила до свого дідуся в Тячівський район. Ми на канікули з братом туди їздили. Тому можу відверто сказати, що це і був початок моєї безмежної любові до коней. І вже в дорослому житті, коли ми з чоловіком одружилися і я народила другого сина, в один прекрасний момент мою мрію вирішив здійснити наш кум і подарував нам коня й ослика. Це був приємний шок! Я не могла в це повірити!

Несподівано! І що ви робили далі?

– Оскільки тваринок треба було швидко десь поселити, то ми вирішили переобладнати стару будівлю у Клячанові під конюшню. Створили необхідні умови для проживання. І так почалося! Ми викуповували тварин у тих людей, які за ними зовсім не доглядали. Бо, на жаль, так буває – люди купляють собі коней, не розуміючи усієї відповідальності. В результаті потім не в змозі навіть прогодувати тваринку, адже це не так вже і дешево. Тому тварин, які голодували, ми викуповували у господарів. Зараз вони всі вже відгодовані, залюблені й давно вже стали членами нашої родини. Так, сьогодні у нас живуть 13 коників, 2 ослики, 2 поні та одна косулька, поки що.

Чим особисто Вас захопили ці тварини?

– Насправді, кінь – це надзвичайна тварина. Це якийсь певний окремий світ, наповнений своїми секретами, таємницями, добротою, щирістю, шляхетністю. Їзда на коні дуже корисна для здоров’я, вона здатна розвивати дрібну моторику, наповнювати людину позитивними емоціями, забираючи від неї негативні. Особисто я, коли відчуваю емоційне вигорання, то йду на відновлення до своїх улюблених коників. Це настільки розумні тварини, що вони можуть навчитися відкривати двері. У нас, до речі, в конюшні є такі, які це роблять.

Коли вирішили поділитися і з іншими своїм захопленням? Зараз це вже цілий кінний клуб, де вчаться їздити верхи та просто проводять час поряд із тваринами.

– Три роки тому ми вирішили відкрити наш світ і для інших. У конюшні ми проводимо своє дозвілля. Дітки наші ростуть разом із кониками, дуже люблять кататися верхи і проводити там свій час, саме тому виникла така ідея – спонукати якнайбільше людей любити цих прекрасних тварин. Щоб вони контактували та вчилися верховій їзді. Тому наша ціль – прищеплювати любов до коней. Так і виникла ідея нашого ранчо. А ще ми б хотіли створити у нас у краї кінну культуру.

Вже трохи Ви обмовилися про своїх діток. Наскільки я розумію, вони також дуже люблять цих тварин.

– У мене троє дітей. Двоє хлопців і дівчинка. Усі вони, так само, як і я, дуже люблять коней. У нас удома всі іграшки, які ми зустрічаємо на своєму шляху, – коники, м’які, тверді – ми все мусимо купити. Вішаки з кониками, рушнички з кониками, постільну білизну та книги так само купуємо з кониками. Навіть одного разу, коли ми були в Греції, побачили в магазині пляшку вина, а на ній зображений кінь. Так от, йому і це потрібне було! Каже, вино дідусь вип’є, а пляшечка йому залишиться.

Що найважче в цій роботі? З якими труднощами стикаєтесь у цій справі?

– Немає підготовлених ветеринарів. Нас обслуговує лікар з Одеси. З цим реально проблема! Була у нас така ситуація, що кінь коня ударив у передню ногу, в результаті – перелом зі зміщенням. І ми реально не мали до кого звернутися, ветеринари не хотіли за нього братися взагалі, казали – він не виживе. Врешті-решт коня оперували не ветеринари, а звичайні лікарі, бо ми чіплялися за будь-яку можливість. Але кінь не вижив. Я впевнена, що такі операції проводять ветеринари на професійному рівні й допомагають тваринам, але в нас це не розвинено.

Взагалі, трохи незвично, що тендітна дівчина – власниця цілого кінного ранчо! За вашими плечима, напевно, стоїть велика підтримка, хто ці люди?

– Звісно! Це моя родина. Надзвичайну фінансову підтримку надає мій чоловік. Дуже допомагає мені й батько. Адже так само, як і я, дуже любить коней. Ну, ця історія в нас ще від дідуся, ви про неї вже чули. А також люди, з якими я працюю. Коні – це частина й їхнього життя. Хочемо, щоб у нас панувала атмосфера приязності та щоб це відчували люди, які до нас будуть приходити.

Знаю, що на досягнутому не збираєтеся зупинятися. Які плани на майбутнє?

– Тепер працюємо над будівництвом нової сучасної конюшні, де буде не тільки критий манеж, але й перший на Закарпатті кінний готель! А ще хотіли б зробити кінні прогулянки лісом та у майбутньому проводити професійні змагання. Все ще попереду! Віримо в найкраще!

Ірина ГРАБКО

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне