102798
08:46 1.062020

Закарпаття: зміям так холодно, що навіть на людей не реагують. Фото

Життя 31398

Змій дуже боюся. Натрапивши на них, мені стає лячно, мороз по шкірі, швидко іду подалі. Як кажуть, від гріха подалі і береженого Бог береже. Довго, ой довго ввижатиметься мені плазун. В гущах та лісах, на сінокосах рідного Малого Раківця, що на Іршавщині, змій багато. І це всі знають – і дорослі, і діти. Вдіяти нічого не можна.

Мене тягне до лісу, і навіть дуже. Люблю пройтися лісом, подихати свіжим повітрям, подумати про житіє своє, тому намагаюся побороти страх і вкотре сподіваюся, що там, куди я йду, їх не буде. Тим паче, що надворі студено як у марту, і я думаю, що лускаті поховалися у своїх норах.

27 травня. Надворі – +18. Свище холодний вітер. Пішла в гушу, що в урочищі Мільчаник, подивитися чи достигли суниці. Милуючись пташиним співом, іду собі спокійно стежкою біля нив, на яких посаджена картопля. Глипнувши в бік молодого папоротника, побачила змію. Невелика, з півметра. Зупинилась, стала розглядати її. Не фахівець, тому не скажу що за вид. Вона ані язиком не пошевелила. «Киш», – кажу. І ногою тупнула – змія наче приросла до землі. А може мертва? Та ні, жива. Бачила її голову. Вирішила зробити кадрик на згадку про змію, яка вперше не тікала від мене і я не накивала п’ятами. В ніс вдарив гадячий запах. Смердить – фууу.

29 травня. Надворі – +16. Вітряно. За компанію взяла племінника Василя. Ідемо по суницю. Нахилившись за стиглою ягодою, я побачила змію, мало на неї не наступила. Від неї віддало холодом як з холодильника та смородом. Така ж як та, що бачила два дні тому, а то було за метрів 800 звідси. Кишкаємо, ногами тупочемо, фотографуємо, а змія спить. Так і не поворухнулася. Нуль реакції.

Про свої пригоди розповіла батьку. Він бачив багато змій, брав їх до рук, знає, отруйна чи ні. Ніколи не вбивав, хіба косою випадково перетинав. Каже, що змії – холоднокровні, їм треба тепло. Під променями сонця вони добре прогріваються. У них має бути спарення, а тепла нема. Лускаті активні в теплу пору, а в холодну – малорухливі. Їм так холодно, що навіть на людей не реагують. А може впали у сплячку? По опису та фото батько визначає, що це полоз. Саме він дуже смердючий.

– Одного разу я взяв до рук полоза, так мої руки смерділи тиждень, чим тільки не мив – і милом, і бензином – нічого не допомагало, – пригадав одну зі своїх «зміїних» історій.

Тетяна Грицищук, фото автора

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах
Головне